середа, 26 грудня 2012 р.

Що таке публічна політика?

Колектив кафедри політичної аналітики і прогнозування
НАДУ при Президентові України
під редакцією : проф., д.політ.н., С.О.Телешуна
к.політ.н., доцент, С.В. Ситник
к.політ.н., доцент, І.В. Рейтеровича
Місце теорії публічної політики в системі суспільних наук. Особливістю сучасного розвитку суспільних наук є їх значне дроблення, виокремлення нових підгалузей наук та відокремлення галузей. Що таке політична наука? Що таке наука з державного управління? Відповіді на ці питання не є усталеними і відображають традиції національних шкіл. Так, згідно з визначення затвердженого Американською асоціацією політичної науки (APSA), політична наука (political science) вивчає органи влади,публічну політику, політичні процеси та системи, політичну поведінку.Підгалузями політичної науки є політична теорія, політична філософія, політична ідеологія, політекономія, політична психологія, політичні дослідження та аналіз, порівняльна політика, міжнародні відносини та інше. В Енциклопедії «Британіка»зазначається, що політична наука займається системним вивченням управління шляхомзастосування емпіричних та наукових методів аналізу. Традиційним предметом вивчення політичної науки є держава,її органи та інститути. Проте сучасний спектр предмету політичної науки значно ширший іохоплює дослідження всіх соціальних, культурних та психологічних чинників, які взаємновпливають на роботууряду і політичногоорганізму.

Енциклопедія«Британіка» дає також визначення державному управлінню як процесу реалізації політики органів державної влади (government policies)окрема, це планування,організація, керівництво, координація та контроль державних операцій.Державне управління здійснюється державними службовцями, які працюють в державних відомствах та установах на всіх рівнях влади,а також виконуютьширокий спектр завдань. Під державним управлінням мається на увазі передусім реалізація державної політики, в основному,з боку виконавчої влади. Таким чином, державне управління має справу з управліннямдержавними програмами. Проте Енциклопедія «Британіка» не визначає державне управління як окрему галузь науки.

Американські вчені й до сьогодні дискутують стосовно того, яке основне питання дослідження повинно вирішувати державне управління,для того, щоб воно претендувало на статуснауки. Тому якого-небудь усталеного визначення науки«державне управління» не існує. Проте ніхто не заперечує існування практики державного управління, свідченням чого є безліч університетських програм,спрямованих на підготовку магістра державного управління (master of public administration – МРА). Відмінною ознакою сьогодення є тенденція до впровадження комплексних програм. Так, на сьогодні у Гарвардській школі Кеннеді два роки магістерської програми з публічної політики (master of public policy – MPP) передбачають підготовку слухачів на основі формування концептуальних основ і практичних навичок, необхідних для досягнення успіху в системі публічного управління. Вимоги MPP побудовані на фундаменті із трьох методологічних основ: аналіз, управління і керівництво, при цьому базові дисципліни тією чи іншою мірою пов’язані з політичним аналізом. Спеціалісти,які пройшли MPP-програму, володіють навиками у сфері аналізу політики та програм і забезпечують спеціалістам з MPA (адміністрування) реалізацію державних програм. У цілому програма MPP акцентує увагу на систематичному аналізі питань, пов'язаних з публічною політикою та пов’язаними з ними процесами прийняття рішень, у той час як в програмах МРА приділяють більше уваги реалізації державної політики. При цьому деякі університети почали пропонувати комбінований ступінь МППА – «магістр публічної політики та управління». Національний центр статистики освіти (NCES) Сполучених Штатів Америки визначає управління публічною політикою як напрям магістерських програм з вивчення державного управління.

Російські вчені часто цитують Вудро Вільсона, який сказав, що державне управління є найпізнішим плодом політичної науки. Відповідно російська наукова традиція розглядає державне управління і політику (public administration and policy) як галузь політичної науки, предметом якої є організація та діяльність державних органів та пов’язаних з ними установ з приводу задоволення суспільних інтересів. Разом з тим, у Росії державне управління та політика формально відноситься до економічних та юридичних дисциплін.

Чи це самостійні наукові напрями, чи державне управління є підгалуззю політичної науки або управлінської науки – все це є предметом наукових дискусій.Прихильність науковця до тієї чи іншої позиції часто визначається його схильністю збільшувати чи, навпаки, зменшувати вододіл між політикою та управлінням, визначати чи є дихотомія між поняттями «політика» та «державне управління». Так, до 30-х років ХХ ст. вважалося, що політична наука відіграє важливу роль у визначення інтелектуального простору державного управління.Тривалий час домінував інструментальний підхід, який визначав, що політичну науку та державне управління пов’язує політична система, зокрема, процеси«входу» та «виходу» з неї. Й до сьогодні серед науковців є достатньо категоричні твердження науковців, які зауважують, що державне управління є міждисциплінарним гібридом, у якому найбільше запозичень саме з політичної науки.

З початку 1970-х років з’являється концепція під назвою «публічного політичного підходу» до управління(«public policy approach» to administration). Концепція розглядає, якою мірою кожна стадія у розробці і здійсненні політики впливаєна її загальну форму.Природа процесу прийняття рішень починає визначати зміст державного управління. Можливо саме цей період можна умовно вважати часом«народження» теорії публічної політики, яка пов’язала політику з державним управлінням та стала предметом для дослідження в межах відповідних наукових галузей. З цього часу увага науковців концентрується на виробленні публічної політики, яке представляється як складне переплетіння політичних та управлінських процесів у результаті яких відбувається прийняття політичних та управлінських рішень. Політична складова процесу прийняття рішень – це взаємодія політичних акторів, внаслідок якої схвалюється те чи інше рішення.Управлінська – це технічне, інформаційно-аналітичне, інтелектуальне забезпечення процесу. Схема вироблення публічної політики, яка вибудовується,починаючи з ідентифікації проблеми, формування публічного та інституційного порядків денних, обрання тієї чи іншої моделі рішення, формулювання альтернатив рішень, обрання рішення, реалізація, контроль за виконанням, це відображення того як політика впливає на державне управління.

Цілком можна стверджувати, що публічна політика як цілісне явище, як процес, як механізм не може бути повноцінно розкритою в межах лише політичної науки чи державного управління. Концепції та теорії, які використовуються для розкриття природи публічної політики, її аналізу як процесу, належать до різних галузей знання. Сукупність методів, що дають можливість розкривати природу публічної політики, характеризувати її процеси, належать і до соціології (дослідження суспільства, публічної сфер, розподіл суспільних благ), і до психології(поведінка акторів), і до економічної науки (дослідження механізмів колективної дії, суспільного вибору). Дж. Сорос, коментуючи тренди, які мають місце у сучасному глобалізованому світі, вказав, що домінуючу роль в управлінні будуть відігравати соціологія, а психологія, які є більш перспективними у поясненні складних сучасних реалій.

Наукові галузі/
теорії та концепції
(у даній таблиці використані теорії та концепції для пояснення сфери публічних справ, подані С.Томсоном і С.Джоном )
Застосування в публічній політиці
Політична наука:
Теорія групової політики
Теорія пояснює державну політику як результат взаємодії груп інтересів, визначає плюралізм та корпоративізм як основні моделі вироблення та реалізації державної політики
Теорія заінтересованих груп
Теорія пояснює мотиви залучення недержавних акторів до вироблення публічної політики, пояснює їх політичні стратегії
Концепція політичного лобіювання
Концепція описує механізми впливу на прийняття політико-управлінських рішень
Концепція політичних мереж
Концепція розкриває форми політичних мереж, формування спільного інтересу в секторальній політиці
Концепція зв’язків з урядовими структурами (GR)
Концепція розкриває механізм політичної комунікації держави, бізнесу та суспільства
Соціологія:
Теорія ресурсної залежності
Теорія пояснює взаємодію з урядом як механізм зниження невизначеностей та збільшення ресурсів заінтересованих сторін
Інституціональна теорія
Теорія пояснює поведінку, обрання стратегії заінтересованою стороною у залежності від інституціонального середовища
Менеджмент:
Ресурсна теорія організації
Теорія пояснює взаємодію з урядом як практику формування стратегічних ресурсів і підвищення власної конкурентоздатності
Поведінкова теорія фірми
Теорія пояснює реакцію (активність, пасивність) фірми на оточуюче середовище (уряд)
Концепція принципал-агентських відносин
Концепція пояснює політичну активність недержавних акторів, шляхом створення своїх агентів всередині державної служби і використання їх у задоволені власних потреб
Економічна наука:
Теорія груп та колективної дії
Теорія дає визначення поняттю «інтерес», пояснює природу політичної активності індивідів, механізм створення та розподілу суспільних та колективних благ
Теорія суспільного вибору
Теорія пояснює політичну активність недержавних акторів як купівлю бажаної публічної політики
Теорія ігор
Теорія пояснює тактику поведінки недержавних акторів у взаємодії з державою з врахуванням поведінки інших як конкурентів у впливі на формування державної політики
Теорія трансакційних витрат
Теорія пояснює природу створення коаліцій і об’єднань спільних зусиль заради досягнення цілей


Складне переплетіння політики та управління, яке й створило публічну політику, сьогодні знаходить своє відображення у сучасних концепціях врядування Governance, New Public Governance, Good Governance, у яких публічна політика виступає як ціль і, водночас, як результат державного управління.Термін «публічна політика» застосовується для означення державної політики країн Європейського Союзу, яка є результатом сумісної діяльності національних та наднаціональних органів управління. Принципи здійснення державного управління, визначені Білою Книгою, базуються саме на засадах публічної політики, яка передбачає взаємодії державних, недержавних акторів та наднаціональних структур. Саме такий механізм формує публічні площадки для прийняття політичних рішень спрямованих на досягнення суспільно значимих цілей.

Визначення публічної політики
Публічна політика (public policy)заснована на механізмах публічного узгодження
інтересів заінтересованих сторін, політика органів публічного управління, яка спрямована на досягнення суспільнозначимих цілей та вирішення суспільноважливих задач.

Що є спільного та відмінного між поняттями «державна політика» та «публічна політика»?

По-перше,механізм формування – у публічній політиці – це завжди механізми, які забезпечують можливості представлення та узгодження позицій заінтересованих сторін у прийнятті політичного, політико-управлінського рішення. Наприклад, для американців державна політика («publicpolicy»)є «публічною», так як ці механізми вже закладені у так званій плюралістичній моделі формування державної політики. Чи є «державна політика» та«публічна політика» одним і тим самим поняттям? Відповідь на це запитання дає аналіз самого механізму прийняття рішень та програм (вироблення політики), зокрема таких параметрів як:

– спосіб, у який актуалізується проблема і набуває статусу суспільнозначимої;

– наскільки заінтересовані сторони мають можливість користуватися каналами доступу до прийняття рішень;

– чи є ці канали;

– чи існують зворотні зв’язки між суб’єктом і об’єктом прийняття рішень тощо.

Тобто «державна політика» і «публічна політика» можуть як ототожнюватися, так і становити різні поняття в залежності від механізму їх вироблення.

По-друге,публічна політика спрямована на забезпечення суспільного інтересу (на відміну від таких варіантів як «державний інтерес», «корпоративний інтерес», «приватний інтерес»). За певних політичних режимів держава може блокувати та«відмовлятися» від санкціонування певних суспільних інтересів і вони ніколи не набувають статусу публічного інтересу. Завдання публічної політики створити механізми виявлення і забезпечення суспільного інтересу.

По-третє, «державна політика», «державне управління» нині піддаються суттєвим трансформаціям під впливом нових структур суспільних взаємодій (мереж), глобалізації (глобальне управління), інформаційних технологій (електронне врядування). Публічна сфера набуває значимості як платформа взаємодій та вироблення суспільних інтересів,формулювання суспільних цілей та задач. Державна політика перестає бути державною, як такою, і набуває ознак публічності у тому розмінні, що держава визнається актором, що діє та вибудовує свою політику та здійснює управління в публічній сфері.

Варто також відмітити, що особливістю сучасних політичних процесів є значне зростання вимог, які суспільство пред’являє політичній системі. В ситуації, коли органи державної влади не здатні реагувати на існуючі запити, держава все частіше починає перекладати деякі функції на інших недержавних акторів (взяти, для прикладу, сферу надання публічних послуг). Тенденція, яка відображає, що недержавні актори все активніше включаються у процеси вироблення політики, спрямованої на забезпечення суспільних інтересів і задач, стає дедалі відчутною. Це також є зрізом публічної політики.

четвер, 20 грудня 2012 р.

КРУГЛИЙ СТІЛ «АНАЛІЗ СТАНУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ»

12 грудня 2012 року в Національній академії державного управління при Президентові України кафедрою політичної аналітики і прогнозування було організовано круглий стіл до Міжнародного дня прав людини на тему «Аналіз стану захисту прав людини в Україні». У робот круглого столу взяли участь викладачі кафедри, відомі правозахисники та слухачі Академії.
Міжнародний день прав людини, який знаменує річницю ухвалення Генеральною асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини 1948 року, відзначають 10 грудня. Декларація прав людини проголошує права особистості, цивільні та політичні права і свободи (рівність усіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті тощо). Багато країн, зокрема й Україна, включили основні положення декларації в своє базове законодавство і конституції.
Проте на сьогодні в Україні будь-яка людина, яка потрапила до правоохоронних органів, знаходиться у ситуації виняткової беззахисності, оскільки її можуть позбавити правового захисту, побачень із рідними, права задовольнити основні життєві потреби, піддають фізичним, моральним знущанням або навіть тортурам, що є порушенням базових норм  Декларація прав людини. Фактично мова йде про те, що людина позбавлена фундаментальної прерогативи – презумпції безвинності. Відповідно представники силових структур часто користуються цим, переважно для підвищення рейтингу розкриття злочинів, або з метою власного збагачення. В цілому складається парадоксальна ситуація, коли правоохоронці фактично не зацікавлені у об'єктивності та покаранні правопорушників.
За дуже приблизними підрахунками, кожного року нелюдському поводженню в Україні піддаються майже 1000000 осіб. При цьому останнім часом явища безпричинної жорстокості з боку правоохоронців набули масового характеру, оскільки вони, по-перше, неконтрольовані, по-друге, безкарні. Поодинокі резонансні випадки, які підпадають під контроль ЗМІ та громадськості не спроможні радикально змінити ситуацію на краще.
Причинами та основними факторами катувань у правоохоронних органах на сьогодні є:
– «палочна система» у міліції: штучне підвищення показників, за які дають грошові винагороди;
– заохочення та схвалення керівництва;
– визнання «явки із повинною» як доказу вини, що заохочує слідчих до використання катувань задля її отримання;
– низький рівень матеріальної бази та застарілі методи проведення експертиз;
– небажання прокуратури розслідувати випадки катувань;
– низький рівень підготовки слідчих та низький рівень вимог до них перед вступом на службу;
– правова безграмотність затриманих, підозрюваних, свідків;
– відсутність відповідних морально-етичних принципів у міліціонерів та відчуття власної безкарності;
– громадянська байдужість до висвітлених у ЗМІ випадків катувань.
Учасники круглого столу проаналізували діяльність правозахисних організацій в Україні на сучасному етапі, визначили позитивні та негативні особливості нового Кримінально-процесуального кодексу, який набув чинності 20 листопада 2012 року.
Запрошені адвокати презентували низку правозахисних програм та надали практичні рекомендації щодо дій громадян у разі порушення їх прав під час контактів з правоохоронними органами.

субота, 8 грудня 2012 р.

Переосмысление мирового экономического порядка


В турецком городе Анталье прошел международный форум «Переосмысление мирового экономического порядка», проводимый в рамках очередного заседания платформы «Диалог Евразия» («ДА»). В его работе приняли участие делегаты из двадцати стран мира, в том числе Казахстана, Австрии, Азербайджана, Беларуси, Китая, Франции, Германии, Индии, России, Турции, Украины, США и Евросоюза. 

Обсуждение проблем глобальной экономики строилось не столько на макроэкономических выкладках, сколько на поиске нравственной и духовной основы для строительства экономики «с человеческим лицом». Не случайно в форуме, который традиционно собирает представителей творческой интеллигенции, приняли участие ученые-экономисты с мировым именем. Один из них, вице-премьер по вопросам экономики и финансов правительства Турции Али Бабажан, которого считают автором успешного противостояния турецкой экономики глобальному кризису, прямо заявил, что в основе нынешних финансовых потрясений лежит безответственное поведение на рынке крупнейших мировых финансовых игроков, и призвал немедленно приступить к поиску своеобразной этики экономического поведения. 
Участники собрания обсудили также вопросы реструктуризации глобальных институтов, синхронизации и конкуренции в бизнесе и политике, создания социально справедливой глобальной экономики с учетом эффективности региональных экономических альянсов. В рамках главной темы форума – экономика и нравственные ценности – рассмотрели и обменялись мнениями о роли религии в глобальном экономическом кризисе.

неділя, 2 грудня 2012 р.

ПОШУК СТРАТЕГІЙ ПОЛІТИЧНИХ ВЗАЄМОДІЙ У ГЛОБАЛЬНОМУ СВІТІ

Ситник Світлана Володимирівна,
кандидат політичних наук, доцент,
доцент кафедри політичної
аналітики та прогнозування
Національна академії державного
управління при Президентові України


22-24 листопада 2012 р. в Москві проходив Шостий Всеросійський конгрес політологів "Россия в глобальном мире: институты и стратегии политического взаимодействия», організований Російською асоціацією політичної науки (РАПН). Як заявили організатори, у роботі Конгресу взяли участь 1324 чоловік. Учасники конгресу представляли більше 60 регіонів Росії, 17 інститутів РАН, 102 державних університети та академії, більше 30 недержавних навчальних закладів, аналітичних центрів та були представлені 33 зарубіжні країни (зарубіжних учасників було 61 чоловік).

Відкриваючи пленарне засідання Конгресу політологів, президент Російської асоціації політичної науки О.В. Гаман-Голутвіна у своєму виступі відмітила, що особливістю політичних процесів та загальною тенденцією в реалізації державного управлінні є перехід від адміністрування до публічної політики. З виступу очільника Асоціації та гостей заходу, які представляли не лише наукові кола, а й державні та недержавні структури та організації, не можна було не помітити, що сьогодні визріває потреба у реалізації принципів публічної політики в державному управлінні. Так, перший заступник міністра закордонних справ А. Дєнісов підкреслив значимість взаємодії органів державної влади, експертного співтовариства та громадянського суспільства у підготовці та прийнятті політичних рішень. За співпрацю науковців і державної влади виступив також заступник міністра освіти І. Федюкін заявивши, що міністерство, яке він представляє, готове позбавитися ролі органу наглядача та стати сервісним департаментом для РАПН. Звісно, що у виступах на подібних заходах більше декларативності, між тим навіть побіжний аналіз заявлених учасниками тем доповідей вказує на те, що публічна політика є одним з найбільш актуальних предметів наукових досліджень, а це, в свою чергу, вказує на визнання її потенціалу та затребуваності як способу побудови відносин між державою та суспільством.

Ректор Московського державного інституту міжнародних відносин Міністерства закордонних справ Росії (МДІМВ МЗС Росії), який приймав у своїх стінах учасників Конгресу, академік А. Торкунов, підняв питання розкриття потенціалу та використання у державних цілях ресурсу наукових співтовариств політологів, економістів, міжнародників, соціологів тощо. Також акцентував увагу на тому, що МДІМВ ставить за ціль підвищити рейтинг вузу у тому числі за рахунок публікацій викладачів закладу у міжнародних журналах SCOPUS. На тлі дискусій у вітчизняних наукових колах стосовно наказу МОНМС №1112 від 17 жовтня 2012 року «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук», який, по суті, став адміністративним інструментом досягнення завдань підвищення якості і популяризації вітчизняної науки, досвід московських колег є достатньо цікавим у тому плані, що в основу реалізації цілей покладено мотиваційну складову. Так, для молодого вченого до сорока років МДІМВ створює умови реалізації, а це безкоштовні тренінги з опанування техніки написання наукової статті згідно вимог реферативних журналів, а також премія в розмірі 5 тис. дол. у разі публікації.

Директор Інституту США і Канади РАН академік РАН С.М. Рогов у своєму виступі відзначив, що системні кризи є особливістю сьогодення. Зокрема, аналізуючи причини тотальних кризових явищ в США він вказав, що в основі існуючих проблем є те, що «зламався» механізм створення робочих місць і це дає безпрецедентно низьке економічне зростання на рівні 1-1,5% і збільшення дефіциту бюджету (9% ВВП). Останні президентські вибори в США продемонстрували небувалий розкол і зайвий раз довели, що двопартійна система переживає період трансформації. Глобальними є і соціальні зміни в американському суспільстві – лише 53% американців перебувають у шлюбі, 20% є невіруючими.

Декан Школи політики та міжнародних відносин Кентського університету (Великобританія) Річард Саква, підсумовуючи сказане попередніми виступаючими, вказав на те, що є загальні проблеми, які нині характерні як для розвинених демократій, так і для перехідних суспільств. Так само як і для Росії, для Великобританії також є актуальними проблеми медіакорупції, проблеми ідентичності, комерціоналізації освіти, проблема груп інтересів. Відповідно науковці, об’єднуючи спільні зусилля, мають вирішувати як відновити соціальний порядок, як подолати кризу субсистем, як вирішити проблему відтворення політичного класу та боротися з тими рисами імітаційної демократії, яка дедалі частіше проявляються сьогодні.

На спеціальному засіданні з питань публічної політики науковцями піднімалися питання стосовно її ролі в процесах системної модернізації Росії. Л.І. Ніковська (Інститут соціології РАН) відмітила, що публічна політика в Росії відтворюється у просторі конфлікту, і в свою чергу, публічно-політична участь громадян і структур громадянського суспільства стають одним із основних дієвих механізмів політичного управління конфліктом. В.М. Якимець (Інститут системного аналізу РАН) відмітив, що в нинішніх умовах ресурс «управляемой демократии» вичерпано, так як надлишкова «вертикалізація влади» почала сама все більше генерувати соціально-політичні дисфункції.

У межах конгресу відбулася низка презентацій наукових праць. Зокрема, цікавими для слухачів спеціальності «Публічна політика та управління» можуть стати наукова монографія «Партийная и политическая система России и государственное управление. Акутальный анализ» (под.ред. С.С.Сулакшина), у якій розкривається не лише стан функцій зв’язку політичної системи і державного управління в сучасній Росії, а й проаналізовано особливості взаємодії недержавних інститутів політичних систем та органів державного управління європейських країн та США.

У багатьох доповідях учасників конгресу звучала ідея необхідності пошуку моделі оптимізації взаємовідносин держави, бізнесу та громадянського суспільства. Більшість науковців схиляються до тієї точки зору, що розвиток політичних процесів повинен базуватиметься на балансі противаг і конструктивній взаємодії цих трьох основних акторів. Показовою у цьому плані стала презентована книга «Государство, бизнес, общество: теории и российские реалии» (под. ред. Л.Е. Ильичёвой), яка включила представлені на конгресі доповіді з даної тематики.

Професор Санкт-Петербурзького університету Л.В. Сморгунов презентував свою чергову наукову працю «В поисках управляемости: концепции и трансформации государственного управления в ХХІ веке». У монографії розкриваються сучасні тенденції в розвитку теорії та практики державного управління, зокрема актуальна нині проблема керованості (governability). Автор формулює ключову тезу, яка повинна складати зміст управління в нинішній час – «від постачання до координації», відповідно сучасна держава – це «координуюча держава.

Питання та проблеми, які мають місце в політичних процесах і процесах державного управління, які піднімалися та висвітлювалися на спеціальних засіданнях та круглих столах у рамках організованого конгресу, зайвий раз підкреслювали значення механізмів публічної політики у їх вирішенні.

вівторок, 13 листопада 2012 р.

Круглий стіл за результатами Конкурсу «Мистецтво жити разом»

9 листопада 2012 р. в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського відбувся круглий стіл «Книга –молодь – бібліотека», приурочений завершенню Конкурсу наукових робіт і статей «Мистецтво жити разом».

Організатори круглого столу: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Міжнародна громадська організація Платформа «Діалог Євразії», Український національний комітет МГО Платформа «Діалог Євразії».

У роботі круглого столу взяли участь представники Українського національного комітету МГО Платформа «Діалог Євразії»,Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Ради молодих учених НБ України імені В. І. Вернадського, Спілки молодих юристів і новаторів України,а також переможці Конкурсу наукових робіт і статей «Мистецтво жити разом» – аспіранти й студенти університетів Києва, Донецька, Житомира, Одеси, Харкова.

Конкурс наукових робіт і статей «Мистецтво жити разом» організував Український національний комітет МГО Платформа «Діалог Євразії».В конкурсі взяли участь 46 аспірантів і студентів із 15 університетів України.Журі визначило 21 переможця. Відбір кращих конкурсних праць базувався на таких основних вимогах: концептуальність, своєчасність, пізнавальність, практична цінність, форма подачі. За рішенням Журі Конкурсу, відзначені праці опубліковано в науковому збірнику, який щойно вийшов у світ і презентований під час роботи круглого столу.

З вітальним словом до учасників круглого столу звернувся О. С. Онищенко – генеральний директор Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, академік НАН України. Апелюючи до молодих науковців, знаний вчений зокрема наголосив: мирне життя народів можливе тільки на основі культури й міжкультурного діалогу. Культура – це мир, а не війна. Тож саморозвиток народів можливий тільки на основі їхніх культур. Українські вчені дуже критично поставилися до поширеної нині доктрини американського політолога С. Хантінгтона – «війна цивілізацій», яка стала виявом панування техногенних західних цінностей, прикритих ідеєю лібералізму. Тому ідеологічно й стратегічно обґрунтована платформа міжкультурного діалогу має відіграти стабілізуючу роль у Євразії й цілому світі, а провідна місія в міжкультурному діалозі належить знаючій, вихованій, морально зрілій молоді.

Голова Українського національного комітету МГО Платформа «Діалог Євразії», заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор С. О. Телешун акцентував на тому, що українці мають великий інтелектуальний потенціал, здатний конкурувати у світі й бути дієвим чинником міжкультурного діалогу, тож молоді належить цінувати й розвивати в собі цю потугу. Тому й порадували членів Журі – знаних науковців,літераторів, учасники нинішнього Конкурсу – студенти, які явили у своїх роботах великий творчий потенціал та самостійність осмислення широкої проблематики історії й сьогодення.

Аташе з питань культури та інформації Посольства Турецької Республіки в Україні Берат Йилдиз поділився своїми порівняльними науковими дослідженнями з історії Туреччини й України –дуже близьких за культурною традицією й міжкультурними зв’язками країн.Підтвердженням цьому є тисячі історичних документів про Україну в Національній бібліотеці Туреччини. Змушує задуматися той факт, що раніше в Туреччині про Україну писали набагато більше, ніж тепер.

Голова Ради молодих учених Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, кандидат історичних наук В. І.Удовик наголосив, що такі конкурси, як Конкурс наукових робіт і статей«Мистецтво жити разом», дуже важливі для становлення, самореалізації й міжособистісного спілкування молодих науковців. Молодь у науці – це перспектива розвитку суспільства. В цьому плані прикладом для наслідування в Україні має стати Туреччина, де найвищий показник участі молоді в науці – 48 %. Голова Ради молодих учених запропонував напрями співпраці НБ України імені В. І. Вернадського з Платформою «Діалог Євразії» в розвитку співпраці між науковою молоддю України й Туреччини та в підтримці талановитих молодих вчених.

Секретар Оргкомітету й Журі Конкурсу наукових робіт і статей «Мистецтво жити разом», культурософ і сходознавець О.А. Шокало відзначив, що призери Конкурсу засвідчили самостійність,оригінальність мислення, ясні світоглядні орієнтири й моральну зрілість. І це радує, бо тільки самостійність і моральна зрілість забезпечують саморозвиток людської особистості й збірної особи народу, самостійність є неодмінною умовою міжособистісного й міжкультурного діалогу. А щодо ідеологічних і стратегічних засад Платформи «Діалог Євразії» – платформи міжкультурного діалогу, то вони живляться,зокрема, просвітницькими ідеями українського мудреця ХVІІІ століття Григорія Сковороди й сучасного турецького мислителя Фетхуллаха Ґюлена: глибоко пізнати іншу людину,іншу культуру можливо, тільки пізнавши себе й осягнувши в собі істину;взаємодопомога, взаємодія людей і народів ґрунтується на культурних цінностях; а в процесі взаємообміну культур мають чітко працювати «фільтри національного духу».

У виступах призерів Конкурсу – Тетяни Коваль, Антона Дробовича, Дмитра Самолюка, Ольги Голімберг, Ярослава Телешуна,Вадима Цимбала, Вікторії Омельченко, Руслана Фалкова, Ольги Швайко та інших провідними були думки про цінність практичного спрямування наукової праці, застосування правдивого знання в житті, про необхідність вільного від формалізації самостійного мислення, про неминучість віднаходження культурної основи взаєморозуміння між людьми. Саме за ці провідні якості Журі й поцінувало так високо праці молодих науковців.

Координатор Платформи «Діалог Євразії» в Україні Ґьокхан Демір підтримав ініціативу Ради молодих учених НБ України імені В. І. Вернадського щодо перспективних напрямів співпраці та подякував переможцям Конкурсу наукових робіт і статей за високий інтелектуальний рівень їхнього доробку й запросив до подальшої співпраці.

На завершення круглого столу переможців Конкурсу нагороджено дипломами, їм також вручено збірники відзначених праць. Того ж дня група призерів вирушила в ознайомчу поїздку до Стамбула, де вони відвідають вищі навчальні заклади й поспілкуються з молодими турецькими науковцями.

Прес-служба Платформи «Діалог Євразії» в Україні

вівторок, 30 жовтня 2012 р.

ЗМІНИ ГЛОБАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ СВІТОПОРЯДКУ ТА ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Саух Ю.,
кандидат філософських наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
 
 
 
 
 
 
2012 рік пройшов під знаком змін та пролонгації політичних процесів у різних частинах світу. Особливо важливими за рівнем впливу на глобальні процеси є президентська кампанія у Російській Федерації, у Франції, парламентські вибори в Україні і, звичайно, президентська кампанія у Сполучених Штатах Америки. Зміни на політичних “олімпах” вищезазначених країн, що відбулись і, ймовірно, відбудуться в США, у певній мірі можуть змінити у середньостроковій перспективі перебіг подій як на глобальному рівні, так і в Україні.
Наслідками президентської кампанії у Російській Федерації стало продовження лінії політичного і державного дуумвірату – зв’язки В.В. Путін і Д.А. Медведєв. Інстутиційно-формальна рокіровка Президент (Д.А. Медведєв) – голова уряду (В.В. Путін) – голова уряду (Д.А. Медвєдев) – Президент (В.В. Путін) ознаменувала продовження політичного і економічного курсу, розпочатого у 2000-х роках в Російській Федерації. Очевидно, вище керівництво країни буде продовжувати укріплювати вертикаль влади в за допомогою ручного режиму управління та зміцнювати власні позиції на міжнародній арені, зокрема на пострадянському просторі, активно просуваючи альтернативні проекти розвитку світової спільноти (Митний Союз, Євразійський Союз). Вуглеводневий чинник впливу дасть можливість стримувати негативні соціально-економічні та політичні явища в межах Російської Федерації, а також утримувати міцні позиції за її межами у глобальному просторі (газовий “тиск” на країни ЄС, економічна співпраця з країнами азійсько-тихоокеанського регіону та країнами БРІК, продовження розгортання геостратегічних форпостів на Близькому Сході, країнах арабо-ісламського світу та у Середній Азії). Значних змін на стратегічних напрямах зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного порядку не слід очікувати. Тому у питанні взаємовідносин України і Росії найближчим часом ми будемо спостерігати з боку останньої посилення прагматичної складової у вирішенні основних напрямів співпраці (“газові перемовини”, торговельні відносини, питання Чорноморського флоту тощо).
Прогнози з приводу результатів президентської кампанії у Франції були не до кінця очевидними. Франсуа Оллан, кандидат від Соціалістичної партії, переміг чинного президента Франції Ніколя Саркозі з невеликою різницею у 3,5 відсотки голосів виборців. Постать Ф. Оллана є свого роду антиподом по відношенню до Н. Саркозі, як у особистісному, так і в ідейно-світоглядному плані. Ф. Оллан запропонував французькому виборцю діаметрально протилежну стратегему подальшого майбутнього Французької Республіки. Основну увагу він сконцентрував на проблемах соціального та економічного “оздоровлення” Франції. При цьому питання міжнародної політики в межах Європейського Союзу і поза ним були двоякими. Це стало причиною неоднозначних реакцій з боку лідерів країн ЄС, особливо канцлера Німеччини А. Меркель. У світлі того, що Німеччина останнім часом намагається грати “першу скрипку” у вирішенні кризових питань у Єврозоні, вона, вочевидь, вбачає в ініціативах новообраного французького президента загрозу для подальшого існування Європейської спільноти. Результатом приходу до влади соціалістів у Франції є цілком можливе загострення політичних дискусій та поглиблення економічної ситуації у європейському співтоваристві. Як результат – подальша стагнація ЄС. Для України це може означати одне. Наші євроінтеграційні поривання на тлі не до кінця зрозумілого формату співпраці з ЄС (“парафування договору про асоціацію”) можуть стати ще більш примарними і неможливими. Такі тенденції, скоріш за все, змусять керівництво України продовжити всебічне “зближення” з північно-східним сусідом.
Звичайно, апогеєм ймовірних трансформацій у структурі сучасного світу за рівнем впливу на глобальні процеси стануть результати виборів у США. На даний час, по завершенню останніх третіх загальнодержавних телевізійних дебатів, діючий президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама отримав незначну перевагу у симпатіях американських виборців над своїм опонентом, кандидатом від Республіканської партії Мітом Ромні (за оцінками аналітиків, перші теледебати виграв М. Ромні, а другий і третій етап – Б.Обама). Хоча до початку третіх дебатів відсоткове співвідношення уподобань обох кандидатів дійшло однакових цифрових позначень, по 47 відсотків у кожного, експерти кажуть про незначну перевагу Барака Обами. На даний момент результати цієї кампанії важко спрогнозувати. Беручи до уваги особливості виборчої системи в США, а також зважаючи на результати попередніх трьох президентських кампаній (Дж. Буш – А. Гор, Дж. Буш – Дж. Кері, Б. Обама – Дж. Маккейн ) фінал виборів може стати неочікуваним.
У випадку перемоги Барка Обами, з його відносно “неагресивним” типом поведінки та частково “левацькими” політичними поглядами, особливо масштабних кореляцій на макро- та мікро- рівнях політичної, соціальної, економічної чи військової сфер можна не очікувати. Тому місце України у системі інтересів США особливо не зміниться. А “мандат” на регулювання та контроль процесів на пострадянського простору буде пролонговано Росії.
За умов перемоги Міта Ромні, аналізуючи його програмні засади, офіційні виступи, можна передбачити фундаментальні зміни як всередині США, так і за їх межами. Будучи консерватором та ортодоксом від політики, М. Ромні активно наголошує на відновленні активних дій на зовнішньополітичному рівні. Тому у випадку обрання президентом США представника Республіканської партії можна очікувати посилення тиску на країни ”третього світу”, країни Близького Сходу, Іран, Китайську Народну Республіку, Російську Федерацію, Корейську Народно-Демократичну Республіку і так далі. Не омине своєю увагою адміністрація нового президента і Україну. Процес “нав’язування та посилення демократичних процесів” може отримати новий якісний виток, що може призвести до подальшої дестабілізації і затягування політичної, соціальної та економічної кризи в країні.
На даний час Україна перебуває у вирі власних політичних очікувань та перепитій. Результати виборів Верховної Ради України (і майбутні президентські перегони 2015 року) визначать основні орієнтації поступу української держави і суспільства. Хоча не варто скидати з рахунків важливість та вагу тих глобальних змін, які ми спостерігали протягом цього року та тих змін, які ще чекають на нас. Зважимо і на той факт, що боротьба за євразійський “хартленд” не припиниться.

понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Модернізація системи управління місцевим боргом у посткризовий період

Світлана Дяченко,
к.держ.упр., доцент кафедри управління
національним господарством НАДУ
при Президентові України

На сьогодні боргова проблематика є домінуючою для економічної політики багатьох країн. І хоча вважається, що країни переважно вже увійшли в посткризовий період (економічного відновлення), проте це зовсім не означає, що повністю зникли макроекономічні ризики. Якщо «перша хвиля» глобальної кризи пов’язувалася з іпотечними ринками США і неконтрольованими фінансами, то характерною особливістю можливої «другої хвилі» кризи, найвірогідніше, будуть боргові обвали [3]. Тому на міжнародному рівні активно обговорюється питання модернізації боргової політики держави й удосконалення управління боргом з урахуванням уроків недалекого минулого [1, 4].
Вразливими до наслідків світової фінансово-економічної кризи в Україні виявились і міста, які активно залучали позикові ресурси до другої половини 2008 року. Кризові явища призвели до різкого зростання вартості кредитних ресурсів, які були залучені органами місцевого самоврядування, за умов дефіцитності місцевих бюджетів, що в свою чергу призвело до втрати платоспроможності більшості позичальників та збільшення ризиків дефолтів. З іншого боку економічне відновлення потребує значних фінансових інвестицій. Модернізація ключових об’єктів інфраструктури не може бути здійснена на застарілій основі та в умовах хронічного браку коштів. Тому питання місцевих запозичень не втрачає своєї актуальності.
Аналіз основних факторів впливу глобальної економічної кризи на ринок місцевих запозичень України вказує на існування протиріч: між зменшенням фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та збільшенням їх потреби у фінансових ресурсах для виконання власних функцій в умовах економічної кризи; між зниженням інвестиційного потенціалу покупців місцевих боргових інструментів, насамперед, комерційних банків та інституційних інвесторів, та необхідністю залучати капітал з покращеними параметрами, насамперед, стосовно вартості та термінів залучення; між загостренням конкуренції на вітчизняному фінансовому ринку, в першу чергу, з боку держави та нестабільною позицією органів місцевого самоврядування; між погіршенням параметрів боргового капіталу, що залучається на фінансовому ринку та необхідністю дотримуватися встановлених на рівні законодавства обмежень щодо максимальних видатків на обслуговування боргу [2].
За таких умов міста мають ставити перед собою набагато складніші питання аніж просто «позичати чи не позичати?», а саме про доцільність таких запозичень, можливості, які відкриваються у зв’язку з отриманням позики та про наслідки, пов’язані з обслуговуванням та погашенням боргу. У період економічного відновлення надзвичайно важливе значення має вибір адекватної стратегії управління місцевим боргом, оскільки надлишкове запозичення чи його нераціональне використання можуть призвести до боргової кризи. Політика місцевої влади повинна забезпечувати утримання розміру місцевих позик в економічно безпечних межах та оптимізацію структури боргу.
У результаті консультацій МВФ і Шведської боргової агенції було переглянуто базові підходи до управління ризиками, пов’язаними з державним боргом, які отримали назву «Стокгольмські принципи» (2010 рік). Згідно цих принципів борги мають утримуватись на розумному рівні, а витрати на їх обслуговування повинні бути мінімізовані у середньо- та довгостроковому періодах. На відміну від традиційних підходів до управління боргом, пропонується більший акцент зробити на пом’якшенні впливу макроекономічних і фінансових ризиках. Головні джерела ризиків повинні бути чітко визначені і підлягати пильному моніторингу [1].
Звісно, ризики від надмірних запозичень органів місцевого самоврядування можна мінімізувати доволі радикальним способом, взагалі заборонивши органам місцевого самоврядування запозичати, що, власне, і відбулось у 2010-2011 роках. Відповідно до Меморандуму між Україною та МВФ щодо економічної та фінансової політики Міністерство фінансів України повністю припинило погодження місцевих запозичень (за винятком окремих проектів, пов’язаних з Євро-2012). Але наслідком таких дій стало, наприклад, згортання проектів з енергозбереження у містах Острозі та Рівному. Тому для врегулювання фінансово-економічних проблем застосування механізму лише заборон (обмежень) місцевих запозичень виявляється недієвим, тільки в поєднанні зі стимуляційними заходами можливе поступове економічне зростання.
Потрібен системний пошук перспективних проектів розвитку місцевої інфраструктури, розширення інвестиційного попиту внутрішнього ринку. Для зменшення навантаження на місцеві бюджети щодо обслуговування здійснених запозичень доцільно, щоб частина здійснених позик передбачалась на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечені доходами від їх реалізації, так званих “об’єктів, що самофінансуються”. Управління такими проектами передбачає застосування технології проектного фінансування. Коли кошти залучаються не на загальні потреби місцевого самоврядування, а для реалізації певного проекту, тоді члени територіальної громади усвідомлюють доцільність позики, а для кредиторів створюються кращі передумови їх повернення. Місцеві запозичення саме на такі цілі надають змогу не тільки розширити комунальну інфраструктуру, але й суттєво зміцнити загалом матеріально-фінансову базу муніципалітетів за рахунок реалізації прибуткових проектів. Такі запозичення спрямовуються не стільки на розв’язання локальних проблем, скільки на вирішення стратегічних завдань, що дають змогу досягнути якісно вищого рівня фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування.
Враховуючи наслідки кризи, в тих муніципалітетах, де доходи місцевого бюджету нині не можуть покривати заплановані видатки, задля уникнення дефолтових ситуацій Міністерство фінансів України все-таки має дозволити провести рефінансування шляхом додаткових випусків облігацій внутрішньої місцевої позики та реструктуризації боргових зобов’язань. Але включення таких запобіжних механізмів не повинно набувати системного характеру, а застосовуватись лише в екстремальних випадках по відношенню до міст, які виявились найбільш вразливими до дії зовнішніх і внутрішніх шоків.
Важливим напрямом державного регулювання розвитку ринку місцевих запозичень має бути створення сприятливих умов для потенційних інвесторів, які б вкладали кошти у боргові інструменти органів місцевого самоврядування. Для розширення кола інвесторів у муніципальні цінні папери та включення до економічного кругообігу заощаджень громадян, суттєва частина яких сьогодні вилучена з банків, важливе значення має залучення до таких операцій саме фізичних осіб. На відміну від зарубіжних країн, в Україні індивідуальні інвестори як учасники ринку місцевих запозичень практично відсутні. Основною групою інвесторів на цьому ринку є юридичні особи (тобто ті, що купують і тримають муніципальні облігації у власному портфелі цінних паперів), серед яких найбільш чисельну групу складають комерційні банки. Їх частка на ринку муніципальних запозичень складає понад 2/3. Основними причинами такого стану є невисокий рівень довіри до органів місцевої влади, низький ступінь інформованості населення щодо можливостей фондового ринку, нестабільність та високий рівень інфляції.
Для надання стимулів інвесторам-фізичним особам для вкладання коштів у облігації внутрішньої місцевої позики, муніципальні облігації мають бути з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції. Введення такого типу боргових зобов’язань збільшить довіру фізичних осіб до інструментів, захищених від інфляційного знецінення. І хоча доходність за облігаціями місцевої позики дещо менша, в порівнянні з банківськими депозитами, важливою перевагою перших є те, що громадянин бачить результат своєї інвестиції, оскільки органи місцевої влади залучають кошти для реалізації певної програми (будівництво житла, доріг, транспортних споруд, лікарень, шкіл, енергозбереження тощо). В цьому аспекті дуже важлива і активна громадянська позиція кожного члена територіальної громади – інвестувати в розвиток свого рідного міста для блага майбутніх поколінь.
І ще одне, щоб інвестування коштів в облігації внутрішньої місцевої позики було привабливішим, порівняно з іншими фінансовими інструментами, доцільно звільнити процентний дохід за облігаціями місцевої позики від оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Так, на сьогодні в Україні для фізичних осіб процентний дохід за облігаціями підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %. Що правда, новий податковий кодекс цю ставку втричі скоротив, у порівнянні із попереднім. Звісно, це позитивний момент, але, як показує іноземний досвід, повне звільнення доходу за облігаціями місцевої позики від оподаткування надає цьому інструменту неабияких переваг.
Отже, для реанімації ринку місцевих запозичень в Україні необхідно розробити якісно нову боргову політику, в центрі якої: досягнення економічно безпечного рівня місцевого боргу. Система управління місцевим боргом повинна скеровуватися на реалізацію та обслуговування перспективних інвестиційних проектів в галузях інфраструктури, розвитку інновацій та енергозберігаючих технологій. Місцева влада має залучати членів територіальної громади до прийняття рішень про місцеві запозичення, проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу, розвивати та посилювати систему ризик-менеджменту, щоб не наражатись на потенційні загрози. Комплекс державних заходів у цій сфері має включати запровадження стимулів для місцевого населення інвестувати кошти в купівлю облігацій місцевих позик шляхом звільнення від оподаткування податком з доходів фізичних осіб процентного доходу за облігаціями. Впровадження таких механізмів дасть можливість підвищити інвестиційну привабливість місцевої облігаційної позики, збільшить коло потенційних позичальників та дасть можливість знизити вартість боргового капіталу для органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел
1. Богдан Т. Сучасні підходи до управління ризиками державного боргу / Тетяна Богдан // Національна бібліотека ім. І. В.Вернадського. – 2011. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vnbu/2011_11/2011_11_4.pdf
2. Гапонюк М. А. Окремі аспекти боргової політики органів місцевого самоврядування / М. А. Гапонюк // ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана». – 2010. – Режим доступу : http://ir.kneu.kiev.ua:8080/handle/2010/364
3. Юрчишин В. Суперечності пост-кризових перспектив / В. Юрчишин / Центр Разумкова. – 2011. - Режим доступу : http://www.uceps.org/upload/yurchyshyn_postcrisis_recovery_V-2011.pdf
4. International Monetary Fund. Managing Sovereign Debt and Debt Markets through a Crisis – Practical Insights and Policy Lessons / Prepared by the Monetary and Capital Markets Department. – April 18, 2011. – Режим доступу: http://www.imf.org