вівторок, 30 жовтня 2012 р.

ЗМІНИ ГЛОБАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ СВІТОПОРЯДКУ ТА ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Саух Ю.,
кандидат філософських наук,
доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
 
 
 
 
 
 
2012 рік пройшов під знаком змін та пролонгації політичних процесів у різних частинах світу. Особливо важливими за рівнем впливу на глобальні процеси є президентська кампанія у Російській Федерації, у Франції, парламентські вибори в Україні і, звичайно, президентська кампанія у Сполучених Штатах Америки. Зміни на політичних “олімпах” вищезазначених країн, що відбулись і, ймовірно, відбудуться в США, у певній мірі можуть змінити у середньостроковій перспективі перебіг подій як на глобальному рівні, так і в Україні.
Наслідками президентської кампанії у Російській Федерації стало продовження лінії політичного і державного дуумвірату – зв’язки В.В. Путін і Д.А. Медведєв. Інстутиційно-формальна рокіровка Президент (Д.А. Медведєв) – голова уряду (В.В. Путін) – голова уряду (Д.А. Медвєдев) – Президент (В.В. Путін) ознаменувала продовження політичного і економічного курсу, розпочатого у 2000-х роках в Російській Федерації. Очевидно, вище керівництво країни буде продовжувати укріплювати вертикаль влади в за допомогою ручного режиму управління та зміцнювати власні позиції на міжнародній арені, зокрема на пострадянському просторі, активно просуваючи альтернативні проекти розвитку світової спільноти (Митний Союз, Євразійський Союз). Вуглеводневий чинник впливу дасть можливість стримувати негативні соціально-економічні та політичні явища в межах Російської Федерації, а також утримувати міцні позиції за її межами у глобальному просторі (газовий “тиск” на країни ЄС, економічна співпраця з країнами азійсько-тихоокеанського регіону та країнами БРІК, продовження розгортання геостратегічних форпостів на Близькому Сході, країнах арабо-ісламського світу та у Середній Азії). Значних змін на стратегічних напрямах зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного порядку не слід очікувати. Тому у питанні взаємовідносин України і Росії найближчим часом ми будемо спостерігати з боку останньої посилення прагматичної складової у вирішенні основних напрямів співпраці (“газові перемовини”, торговельні відносини, питання Чорноморського флоту тощо).
Прогнози з приводу результатів президентської кампанії у Франції були не до кінця очевидними. Франсуа Оллан, кандидат від Соціалістичної партії, переміг чинного президента Франції Ніколя Саркозі з невеликою різницею у 3,5 відсотки голосів виборців. Постать Ф. Оллана є свого роду антиподом по відношенню до Н. Саркозі, як у особистісному, так і в ідейно-світоглядному плані. Ф. Оллан запропонував французькому виборцю діаметрально протилежну стратегему подальшого майбутнього Французької Республіки. Основну увагу він сконцентрував на проблемах соціального та економічного “оздоровлення” Франції. При цьому питання міжнародної політики в межах Європейського Союзу і поза ним були двоякими. Це стало причиною неоднозначних реакцій з боку лідерів країн ЄС, особливо канцлера Німеччини А. Меркель. У світлі того, що Німеччина останнім часом намагається грати “першу скрипку” у вирішенні кризових питань у Єврозоні, вона, вочевидь, вбачає в ініціативах новообраного французького президента загрозу для подальшого існування Європейської спільноти. Результатом приходу до влади соціалістів у Франції є цілком можливе загострення політичних дискусій та поглиблення економічної ситуації у європейському співтоваристві. Як результат – подальша стагнація ЄС. Для України це може означати одне. Наші євроінтеграційні поривання на тлі не до кінця зрозумілого формату співпраці з ЄС (“парафування договору про асоціацію”) можуть стати ще більш примарними і неможливими. Такі тенденції, скоріш за все, змусять керівництво України продовжити всебічне “зближення” з північно-східним сусідом.
Звичайно, апогеєм ймовірних трансформацій у структурі сучасного світу за рівнем впливу на глобальні процеси стануть результати виборів у США. На даний час, по завершенню останніх третіх загальнодержавних телевізійних дебатів, діючий президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама отримав незначну перевагу у симпатіях американських виборців над своїм опонентом, кандидатом від Республіканської партії Мітом Ромні (за оцінками аналітиків, перші теледебати виграв М. Ромні, а другий і третій етап – Б.Обама). Хоча до початку третіх дебатів відсоткове співвідношення уподобань обох кандидатів дійшло однакових цифрових позначень, по 47 відсотків у кожного, експерти кажуть про незначну перевагу Барака Обами. На даний момент результати цієї кампанії важко спрогнозувати. Беручи до уваги особливості виборчої системи в США, а також зважаючи на результати попередніх трьох президентських кампаній (Дж. Буш – А. Гор, Дж. Буш – Дж. Кері, Б. Обама – Дж. Маккейн ) фінал виборів може стати неочікуваним.
У випадку перемоги Барка Обами, з його відносно “неагресивним” типом поведінки та частково “левацькими” політичними поглядами, особливо масштабних кореляцій на макро- та мікро- рівнях політичної, соціальної, економічної чи військової сфер можна не очікувати. Тому місце України у системі інтересів США особливо не зміниться. А “мандат” на регулювання та контроль процесів на пострадянського простору буде пролонговано Росії.
За умов перемоги Міта Ромні, аналізуючи його програмні засади, офіційні виступи, можна передбачити фундаментальні зміни як всередині США, так і за їх межами. Будучи консерватором та ортодоксом від політики, М. Ромні активно наголошує на відновленні активних дій на зовнішньополітичному рівні. Тому у випадку обрання президентом США представника Республіканської партії можна очікувати посилення тиску на країни ”третього світу”, країни Близького Сходу, Іран, Китайську Народну Республіку, Російську Федерацію, Корейську Народно-Демократичну Республіку і так далі. Не омине своєю увагою адміністрація нового президента і Україну. Процес “нав’язування та посилення демократичних процесів” може отримати новий якісний виток, що може призвести до подальшої дестабілізації і затягування політичної, соціальної та економічної кризи в країні.
На даний час Україна перебуває у вирі власних політичних очікувань та перепитій. Результати виборів Верховної Ради України (і майбутні президентські перегони 2015 року) визначать основні орієнтації поступу української держави і суспільства. Хоча не варто скидати з рахунків важливість та вагу тих глобальних змін, які ми спостерігали протягом цього року та тих змін, які ще чекають на нас. Зважимо і на той факт, що боротьба за євразійський “хартленд” не припиниться.

понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Модернізація системи управління місцевим боргом у посткризовий період

Світлана Дяченко,
к.держ.упр., доцент кафедри управління
національним господарством НАДУ
при Президентові України

На сьогодні боргова проблематика є домінуючою для економічної політики багатьох країн. І хоча вважається, що країни переважно вже увійшли в посткризовий період (економічного відновлення), проте це зовсім не означає, що повністю зникли макроекономічні ризики. Якщо «перша хвиля» глобальної кризи пов’язувалася з іпотечними ринками США і неконтрольованими фінансами, то характерною особливістю можливої «другої хвилі» кризи, найвірогідніше, будуть боргові обвали [3]. Тому на міжнародному рівні активно обговорюється питання модернізації боргової політики держави й удосконалення управління боргом з урахуванням уроків недалекого минулого [1, 4].
Вразливими до наслідків світової фінансово-економічної кризи в Україні виявились і міста, які активно залучали позикові ресурси до другої половини 2008 року. Кризові явища призвели до різкого зростання вартості кредитних ресурсів, які були залучені органами місцевого самоврядування, за умов дефіцитності місцевих бюджетів, що в свою чергу призвело до втрати платоспроможності більшості позичальників та збільшення ризиків дефолтів. З іншого боку економічне відновлення потребує значних фінансових інвестицій. Модернізація ключових об’єктів інфраструктури не може бути здійснена на застарілій основі та в умовах хронічного браку коштів. Тому питання місцевих запозичень не втрачає своєї актуальності.
Аналіз основних факторів впливу глобальної економічної кризи на ринок місцевих запозичень України вказує на існування протиріч: між зменшенням фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та збільшенням їх потреби у фінансових ресурсах для виконання власних функцій в умовах економічної кризи; між зниженням інвестиційного потенціалу покупців місцевих боргових інструментів, насамперед, комерційних банків та інституційних інвесторів, та необхідністю залучати капітал з покращеними параметрами, насамперед, стосовно вартості та термінів залучення; між загостренням конкуренції на вітчизняному фінансовому ринку, в першу чергу, з боку держави та нестабільною позицією органів місцевого самоврядування; між погіршенням параметрів боргового капіталу, що залучається на фінансовому ринку та необхідністю дотримуватися встановлених на рівні законодавства обмежень щодо максимальних видатків на обслуговування боргу [2].
За таких умов міста мають ставити перед собою набагато складніші питання аніж просто «позичати чи не позичати?», а саме про доцільність таких запозичень, можливості, які відкриваються у зв’язку з отриманням позики та про наслідки, пов’язані з обслуговуванням та погашенням боргу. У період економічного відновлення надзвичайно важливе значення має вибір адекватної стратегії управління місцевим боргом, оскільки надлишкове запозичення чи його нераціональне використання можуть призвести до боргової кризи. Політика місцевої влади повинна забезпечувати утримання розміру місцевих позик в економічно безпечних межах та оптимізацію структури боргу.
У результаті консультацій МВФ і Шведської боргової агенції було переглянуто базові підходи до управління ризиками, пов’язаними з державним боргом, які отримали назву «Стокгольмські принципи» (2010 рік). Згідно цих принципів борги мають утримуватись на розумному рівні, а витрати на їх обслуговування повинні бути мінімізовані у середньо- та довгостроковому періодах. На відміну від традиційних підходів до управління боргом, пропонується більший акцент зробити на пом’якшенні впливу макроекономічних і фінансових ризиках. Головні джерела ризиків повинні бути чітко визначені і підлягати пильному моніторингу [1].
Звісно, ризики від надмірних запозичень органів місцевого самоврядування можна мінімізувати доволі радикальним способом, взагалі заборонивши органам місцевого самоврядування запозичати, що, власне, і відбулось у 2010-2011 роках. Відповідно до Меморандуму між Україною та МВФ щодо економічної та фінансової політики Міністерство фінансів України повністю припинило погодження місцевих запозичень (за винятком окремих проектів, пов’язаних з Євро-2012). Але наслідком таких дій стало, наприклад, згортання проектів з енергозбереження у містах Острозі та Рівному. Тому для врегулювання фінансово-економічних проблем застосування механізму лише заборон (обмежень) місцевих запозичень виявляється недієвим, тільки в поєднанні зі стимуляційними заходами можливе поступове економічне зростання.
Потрібен системний пошук перспективних проектів розвитку місцевої інфраструктури, розширення інвестиційного попиту внутрішнього ринку. Для зменшення навантаження на місцеві бюджети щодо обслуговування здійснених запозичень доцільно, щоб частина здійснених позик передбачалась на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечені доходами від їх реалізації, так званих “об’єктів, що самофінансуються”. Управління такими проектами передбачає застосування технології проектного фінансування. Коли кошти залучаються не на загальні потреби місцевого самоврядування, а для реалізації певного проекту, тоді члени територіальної громади усвідомлюють доцільність позики, а для кредиторів створюються кращі передумови їх повернення. Місцеві запозичення саме на такі цілі надають змогу не тільки розширити комунальну інфраструктуру, але й суттєво зміцнити загалом матеріально-фінансову базу муніципалітетів за рахунок реалізації прибуткових проектів. Такі запозичення спрямовуються не стільки на розв’язання локальних проблем, скільки на вирішення стратегічних завдань, що дають змогу досягнути якісно вищого рівня фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування.
Враховуючи наслідки кризи, в тих муніципалітетах, де доходи місцевого бюджету нині не можуть покривати заплановані видатки, задля уникнення дефолтових ситуацій Міністерство фінансів України все-таки має дозволити провести рефінансування шляхом додаткових випусків облігацій внутрішньої місцевої позики та реструктуризації боргових зобов’язань. Але включення таких запобіжних механізмів не повинно набувати системного характеру, а застосовуватись лише в екстремальних випадках по відношенню до міст, які виявились найбільш вразливими до дії зовнішніх і внутрішніх шоків.
Важливим напрямом державного регулювання розвитку ринку місцевих запозичень має бути створення сприятливих умов для потенційних інвесторів, які б вкладали кошти у боргові інструменти органів місцевого самоврядування. Для розширення кола інвесторів у муніципальні цінні папери та включення до економічного кругообігу заощаджень громадян, суттєва частина яких сьогодні вилучена з банків, важливе значення має залучення до таких операцій саме фізичних осіб. На відміну від зарубіжних країн, в Україні індивідуальні інвестори як учасники ринку місцевих запозичень практично відсутні. Основною групою інвесторів на цьому ринку є юридичні особи (тобто ті, що купують і тримають муніципальні облігації у власному портфелі цінних паперів), серед яких найбільш чисельну групу складають комерційні банки. Їх частка на ринку муніципальних запозичень складає понад 2/3. Основними причинами такого стану є невисокий рівень довіри до органів місцевої влади, низький ступінь інформованості населення щодо можливостей фондового ринку, нестабільність та високий рівень інфляції.
Для надання стимулів інвесторам-фізичним особам для вкладання коштів у облігації внутрішньої місцевої позики, муніципальні облігації мають бути з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції. Введення такого типу боргових зобов’язань збільшить довіру фізичних осіб до інструментів, захищених від інфляційного знецінення. І хоча доходність за облігаціями місцевої позики дещо менша, в порівнянні з банківськими депозитами, важливою перевагою перших є те, що громадянин бачить результат своєї інвестиції, оскільки органи місцевої влади залучають кошти для реалізації певної програми (будівництво житла, доріг, транспортних споруд, лікарень, шкіл, енергозбереження тощо). В цьому аспекті дуже важлива і активна громадянська позиція кожного члена територіальної громади – інвестувати в розвиток свого рідного міста для блага майбутніх поколінь.
І ще одне, щоб інвестування коштів в облігації внутрішньої місцевої позики було привабливішим, порівняно з іншими фінансовими інструментами, доцільно звільнити процентний дохід за облігаціями місцевої позики від оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Так, на сьогодні в Україні для фізичних осіб процентний дохід за облігаціями підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %. Що правда, новий податковий кодекс цю ставку втричі скоротив, у порівнянні із попереднім. Звісно, це позитивний момент, але, як показує іноземний досвід, повне звільнення доходу за облігаціями місцевої позики від оподаткування надає цьому інструменту неабияких переваг.
Отже, для реанімації ринку місцевих запозичень в Україні необхідно розробити якісно нову боргову політику, в центрі якої: досягнення економічно безпечного рівня місцевого боргу. Система управління місцевим боргом повинна скеровуватися на реалізацію та обслуговування перспективних інвестиційних проектів в галузях інфраструктури, розвитку інновацій та енергозберігаючих технологій. Місцева влада має залучати членів територіальної громади до прийняття рішень про місцеві запозичення, проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу, розвивати та посилювати систему ризик-менеджменту, щоб не наражатись на потенційні загрози. Комплекс державних заходів у цій сфері має включати запровадження стимулів для місцевого населення інвестувати кошти в купівлю облігацій місцевих позик шляхом звільнення від оподаткування податком з доходів фізичних осіб процентного доходу за облігаціями. Впровадження таких механізмів дасть можливість підвищити інвестиційну привабливість місцевої облігаційної позики, збільшить коло потенційних позичальників та дасть можливість знизити вартість боргового капіталу для органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел
1. Богдан Т. Сучасні підходи до управління ризиками державного боргу / Тетяна Богдан // Національна бібліотека ім. І. В.Вернадського. – 2011. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vnbu/2011_11/2011_11_4.pdf
2. Гапонюк М. А. Окремі аспекти боргової політики органів місцевого самоврядування / М. А. Гапонюк // ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана». – 2010. – Режим доступу : http://ir.kneu.kiev.ua:8080/handle/2010/364
3. Юрчишин В. Суперечності пост-кризових перспектив / В. Юрчишин / Центр Разумкова. – 2011. - Режим доступу : http://www.uceps.org/upload/yurchyshyn_postcrisis_recovery_V-2011.pdf
4. International Monetary Fund. Managing Sovereign Debt and Debt Markets through a Crisis – Practical Insights and Policy Lessons / Prepared by the Monetary and Capital Markets Department. – April 18, 2011. – Режим доступу: http://www.imf.org

пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ «СЕКОНД-ХЕНД» УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ


Кризові явища глобального характеру, що охопили світову політичну та соціально-економічну систему на початку ХХІ століття, з одного боку,ознаменували початок формування нового типу політичної культури та суспільно-інформаційних відносин, з іншого боку, актуалізували проблему відсутності моделей поведінки національних держав, адекватних новим умовах існування в контексті перманентних соціально-економічних криз, техногенних катастроф, кібернетичних воєн, регіональних конфліктів, «соціально-мережних революцій», перерозподілу обмежених природних ресурсів тощо. Особливо актуальною дана ситуація є для держав «перехідного типу», до яких, безумовно,відноситься й Україна.

Враховуючи зазначені фактори, кафедра політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України виступила з ініціативою створення ситуативного аналітичного центру (у складі доктора політичних наук, професора Телешуна С.О., кандидата політичних наук, доцента Рейтеровича І.В., кандидата політичних наук, доцента Ситник С.В. та інших),метою роботи якого є оцінка та прогнозування глобальних ризиків (геополітичних,економічних, соціальних, екологічних, технологічних) в контексті їх впливу на держави «перехідного типу» та розробила аналітичні матеріали, присвячені глобальним ризики та загрозам десятиліття(2012 – 2022), які можуть стати в нагоді державним службовцям, політичним та державним діячам, студентам, слухачам.

Телешун С.О.,
доктор політичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
завідуючий кафедрою політичної аналітики
і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України


ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ «СЕКОНД-ХЕНД» УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ

Середній клас, хоча і є консервативним, але саме він є хребтом, носієм національної ідеї. Але інше питання, що і міжетнічні конфлікти,і національну ідею формує одна й та сама еліта, яка повинна реалізувати ефективну соціальну і гуманітарну політику.

Гомогенність українського суспільства постійно зазнає серйозних випробувань.Ліберальна демократія відкриває двері великому переміщенню народів до кращого життя. Міграції, новітні зміни етнічної картини за рахунок припливу переселенців – чи створюють ці явища нові проблеми для України? Чи чекають на нас великі етнічні, культурні та релігійні конфлікти на ґрунті міграції?

Так, усі зміни, що відбуваються в світі, – це зміни, пов’язані насамперед із процесами глобалізації і активізації національних держав. І вони будуть не тільки заперечувати усталені, традиційні форми суспільних відносин, а й формувати нову політичну, економічну і соціальну культуру. А коли формується нова соціальна культура, насамперед культура управління, тоді відбуваються системні конфлікти в усіх сферах суспільного буття . Однією із форм конфліктів – є національні або міжетнічні конфлікти, які є показником кризи старих соціальних відносин і необхідності модернізації вертикальної і горизонтальної структури суспільних, державних і міждержавних відносин .

У протиріччя вступила стара модернізована капіталістична система з культурою управління і споживацькими настроями 20 – го ст. і новонароджена соціальна добре поінформована і освічена, але не реалізована, спільнота сторіччя 21. Одним словом, сучасний варіант глобалізації, у вигляді домінуючої віртуальної економіки з «неекономічним» банківським капіталом , обмеженими ресурсами зустрічає опір від національних держав, політичних націй окремих етнічних і конфесійних груп. Однією з форм опору і є пошук сучасної національної ідентичності у сучасному світовому порядку.Проте, національна ідентичність буде мати характерні риси, що притаманні як 20-му сторіччю, рух опору, конфесійні і культурні конфлікти, а й зміна культури поведінки і цілеспрямованість домінуючих соціальних груп , віртуальний супротив державним інститутам, модерновий протест старим моральним традиціям ,інформаційний саботаж, корпоратизація і регіоналізація соціальних та економічних інтересів та інше. Як висновок, є суспільний попит на нові моделі політичної , економічної, соціальної , гуманітарної культури управління.

Чи можуть бути вирішені проблеми націоналізму і ксенофобії в рамках національних держав?

Ні. Не має єдиного універсального механізму вирішення цього питання. На сьогодні для більшості населення світу демократія,це не тільки свобода вибору і свобода слова, а й насамперед рівні можливості до доступу і перерозподілу національних і світових ресурсів, а значить вирішення най болючого питання сучасності – зменшення шаленого розриву між бідними і дуже багатими . Мова йде не про марксизм , а про ефективне соціально відповідальне управління на рівні як національних держав так, і на міждержавному рівні. А ось тут , як у на так і у них є великі проблеми.Користуємося старими моделями і кластерами управління 70 – років 20 сторіччя, одним словом інтелектуально конкурентні у виборі світового секонд – хенду . До речі, на думку лауреата Нобелівської премії ,одного із колишніх керівників Світового банку док. Стігліца, питання соціальної розбалансованості якраз найбільше характерне для таких світових лідерів як США і Великої Британії, а не тільки для країн третього світу та колишнього СРСР. А значить за окремих умов , на мою думку, питання ефективного управління на національному і регіональному рівні, може суттєво позначитись на лідерських амбіціях країн першої п’ятірки. Ланцюгова реакція рецесії буде впливати на виникнення різних національних і соціогуманітарних конфліктів різної інтенсивності і спрямованості. Пошук ресурсів і «ресурсних донорів» може істотно філософію стосунків на рівні громад, регіонів,держав, наддержавних утворень з одного боку з іншого – окремих громадян ,етносів, культурно – етичних, комунікаційних, конфесійних, корпоративних і т.п. груп , які поза сумнівом будуть жорстко відстоювати власні «національні» і т.п. інтереси. А це свідчить про одне: що в умовах кризи кожен буде власний шлях порятунку. Чи через «федерацію націй і інтересів» делегуючи частину власних національних інтересів наднаціональному органу, який контролюється більш могутнішими політичними і економічними акторами, або орієнтуватися на власні сили використовуючи ресурси третіх сторін. От Сполучені Штати будуть вибирати напрямки свого соціального поступу, виходячи з власних суспільних і національних інтересів. Навіть європейська спільнота, яка намагається зберегти Євросоюз, однаково, так чи інакше також буде вибиратися з кризи, на мою думку, декількома ешелонами. В першому будуть держави – локомотиви європейської інтеграції: Німеччина, Франція. Потім європейські країни другого ешелону, які не обтяжені кризою, і тільки в третьому та четвертому будуть йти або нові європейці, або ті, хто не буде поспішати інтегруватися до Європи. Навіть тут єдина Європа буде відстоювати свою інтереси у різних формах навіть не завжди публічних. І це їх право.

Показові приклади Чехії, Британії, Норвегії і десятка інших країн, які обережно почали ставитися до європейської інтеграції, і починають її сприймати через призму власних інтересів.Надалі такі спроби будуть робити і інші держави, якщо не буде запропонована цілком зрозуміла для середньо статистичного європейського платника податків модель модернізації європейського економічного,політичного і соціального організму.

Постає дилема вибору між «Європейською», «Євразійською» і т. д. «федерацією» і новітнім «державним», я б назвав би –«соціальним націоналізмом», який може істотно вплинути на процеси пов’язані з міграцією, прикордонними конфліктами,митними і торгівельними війнами тощо.

Проблеми з великими національними меншинами навіть для заможних країн – поширене явище. У сучасному світі було вироблено численні механізми турботи про меншини. Якими мають бути механізми турботи про велику національну меншину в ситуації «нестабільного світу»?

Поважати особистість, майнову і інтелектуальну власність . На жаль, в Україні політична і економічна еліти – незалежно від знаходження у владі чи опозиції – зосередились на індустріальному рівні, тобто на отриманні власності і контролі над фінансовими ресурсами. Питання соціального управління цікавлять під час виборів , виступів і написання промов. Життя вимагає чітко визначених стратегій , ресурсів інституційних норм і бажано фахівців, які це будуть реалізувати . Навіть «свій сукин син», фразу приписують Ф.Рузвельту, не зможе це зробити, якщо він не розуміє суті проблем і не може бути соціально відповідальним за прийняті рішення. За відсутності соціально значимої моделі поведінки і соціально визначених проблем є бажання питання комерціоналізувати , адмініструвати і заговорити, а це дорога соціальної демагогії, політичного цинізму , який якраз і виливається у політичні ,соціальні і національні конфлікти. Мене дивує , що українські фахівці приймають участь у розробці таких програм для десятків країн світу крім - України. Чому це відбувається : не конкурентність , .фахова не компетентність, комплекси не повноцінності,нездорова амбіційність чи все разом взяте ? Сила - є ! Воля – є ! Соли волі – не має! Проте в сучасному світі вона сприймається як система дій і програм спроможних ефективно реалізовувати засади публічної політики. А на цю тему сказано достатньо.

На тлі «офіційного» визнання Британією та Німеччиною, що концепції мультикультуралізму провалилися, широкого поширення набувають украй праві ідеї, гасла прихильники яких спираються на націоналістичну риторику.Націоналістична риторика у виступах представників політичних партій сьогодні пов'язана з суто електоральними міркуваннями, чи вона має під собою більш стійку базу та довгострокову перспективу?

Можу запевнити, що питання хороших взаємостосунків і взаємних поступок базується як раз на розумінні мети і цілі, для чого це робити. Якщо потрібно емоційно збудити ту чи іншу етнічну, національну чи релігійну групу, щоб отримати підтримку у боротьбі за владу, то, зрозуміло,партії цим користуються і будуть користуватися, як для консолідації виборця так і для налаштування його проти конкурента. Також зрозуміло, що це питання політичної , а у нас і економічної влади. Якщо говорити про стратегію, то, як на мене, більшість партій, що зачіпають питання релігійного та міжетнічного характеру, орієнтуються на знання і традиції минулого 20-го століття. Це постулати «ідентизму однієї політичної нації», зокрема , «плавильного казана націй» в США, «радянської людини» в СРСР, «одного європейця» тощо. Ці всі постулати так чи інакше пов’язані між собою за окремими характеристиками,хоча і мають власні ідеологічні, регіональні і світоглядні особливості.

Треба виходити з того, що питання стоїть не про знищення мультикультуралізму, як особливої політичної моделі , а про необхідність її модернізації, коли титульні нації зберігають єдиний каркас національної держави , проте враховують етнічну ідентичність меншості у прийнятті суспільно важливих рішень.

Чи існує залежність між зростанням ксенофобії,націоналізму, право-радикальних настроїв і глибиною економічної кризи?

Так, існує абсолютна залежність. Це, насамперед, наслідки кризи соціального управління і економічного волюнтаризму. А значить будь-який економічний, соціальний конфлікт буде мати етнічне нашарування, тому що обов’язково в конфлікті будуть задіяні 2 чи більше сторін. До того ж у конфлікті обов’язково є той, кого призначили «ворогом». І частіше всього в таких конфліктах обирають «ворогами» різні етнічні, соціальні і релігійні групи. Тобто гуманітарна, в широкому розумінні цього слова, політика стає заручницею боротьби за владу і перерозподілу національних та світових ресурсів. Стабільність національної держави і конкурентоспроможність політичної нації на світовій арені, за цих умов, визначається наявністю зрілого і соціально активного середнього класу, який є економічним і політичним хребтом національної держави, носієм національної ідеї і національних традицій. Проте ці ідеї як і економічний так і соціальний порядок формує національний політико – економічний істеблішмент, який і несе соціальну,політичну, а в окремих випадках і правову відповідальність перед власними громадянами за реалізацію запропонованого ними курсу.

понеділок, 8 жовтня 2012 р.

ДОВІРА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ ФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Пальоха Віталіна,
слухач Національної академії державного управління
при Президентові України,
спеціальність «Публічна політика та управління»

В сучасних умовах суспільно-політичного розвитку України, які характеризуються становленням і закріпленням демократичних цінностей публічного врядування, актуалізується проблема довіри до влади як до інституту представницької демократії. Державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування стають об’єктом особливої уваги з боку громадськості, при цьому рівень довіри населення до влади є індикатором соціальної стабільності, що свідчить про готовність суспільства до серйозних реформ. Високий рівень довіри населення до органів публічної влади сприяє стабілізації соціально-політичної ситуації, підвищує рівень взаємодії державних структур і громадянського суспільства, покращує соціальне самопочуття державних службовців, якість роботи державного апарату в цілому.

Сучасна соціокультурна реальність має невизначений та нестабільний характер. Концепт довіри чітко пов’язаний зі взаємними очікуваннями, зобов’язаннями, залежностями, відповідальністю, ризиком, механізмом соціального порядку, співвідноситься з відчуттям захищеності та надійності, ефективністю та партнерством. Сучасне суспільство є надзвичайно динамічним, структурні елементи його знаходяться постійно в стані зміни, реорганізації, виникнення та занепаду. Тому, на думку відомого американського дослідника Ф. Фукуями, найбільш корисним типом суспільного капіталу є не здатність успішно діяти в рамках певного сталого колективу чи спільноти, а здатність утворювати нові об’єднання та нові рамки взаємодії [3, с. 54]. Суспільство, де люди довіряють одне одному через спільність етичних норм, має більше можливостей впроваджувати нові форми організації, оскільки високий рівень довіри сприяє виникненню різноманітних типів соціальних контактів, що, в свою чергу, сприяє формуванню громадянського суспільства.

На жаль, сьогодні в Україні спостерігається досить низький рівень довіри громадськості до різних гілок влади, що пов’язане не лише з негативною оцінкою діяльності державних інституцій, але й, значною мірою, зумовлено емоційним сприйняттям їхньої діяльності. Відтак недостатня підтримка населенням дій та програм, які здійснюються органами публічної влади, сприяє виникненню передумов для соціальної напруги, деструктивних процесів та кризових ситуацій в суспільстві.

Найбільш динамічно змінюється за роки незалежності України рівень довіри громадян до Президента країни. Піковими значеннями в цих дослідженнях, які були проведені після чергових виборів Президента у 1995 р, 2000 р., 2005 р., 2010 р., був рівень довіри до новообраного чи переобраного на другий термін Президента України. Такий рівень довіри до Президента перевищував довіру до всіх інших державних та політичних інститутів. Разом з тим, в міжвиборчий період частка громадян, яка довіряє Президентові, більш чи менш стрімко знижувалась. Слід зазначити, що у 2005 р., після так званої «помаранчевої революції», частка громадян, які довіряють Президентові України, становила більшість. Після виборів 1994, 1999 та 2010 рр. рівень довіри хоча й зростав, але вже значно менше (графік 1, 4) [1, 36 с.].

Графік 1. Рівень довіри населення до Президента України


Довіра громадян до Кабінету Міністрів України виявилася досить залежною від коливань довіри до Президента країни. При цьому виявилось, що ця залежність була характерною не тільки для періоду президентсько-парламентської форми правління в Україні (1995 – 2006 рр.), коли Уряд і де-юре, і де-факто формувався Президентом країни, а й після конституційної реформи 2005-2006 рр., коли юридично він формувався парламентом. Але найвищий для певних періодів значень рівень довіри до Уряду, за даними моніторингу ІС НАНУ, досягав у 1995 р. (16 % довіри), у 2000 р. (14 % довіри), у 2005 р. (37% довіри), у 2010 р. (20 % дові­ри), тобто після президентських виборів, а не парламентських, і був нижчим за рівень довіри до Президента країни. Звичайно, і в 1995 р. (уряд Є.Марчука), і в 2000 р. (уряд В.Ющенка), і в 2005 р. (перший уряд Ю.Тимошенко), і в 2010 р. (уряд М.Азарова) в Україні після президентських виборів відбулась зміна і складу Кабінету Міністрів. Однак зміна урядів в Україні за період 1994-2010 рр. відбу­валась значно частіше, ніж зазначено нами, але ті зміни не приводили до суттєвого зростання рівня довіри до них. А тому є підстави вважати, що тенденції змін рівня довіри громадян країни до урядів значною мірою зумовлені змінами довіри до президентів країни (графік 2, 4) [1, 36 с.].

Графік 2. Рівень довіри населення до Уряду



Складнішою є динаміка рівня довіри громадян до Верховної Ради. До 2005 р. рівень довіри до Верховної Ради України залишався стабільно низьким, і це, незважаючи на той факт, що Верховна Рада України тричі переобиралась – у 1994, 1998, 2002 рр., змінювались президенти і уряди, але довіра суттєво не зростала. Тільки у 2005 р. після «помаранчевої революції» був сплеск зростання довіри до парламенту, але він був меншим, ніж до Президента та Уряду й не супроводжувався зміною персонального складу Верховної Ради. Тобто знову ж таки був відголоском змін у інших гілках влади. Низький же рівень довіри до Верховної Ради навіть після її переобрання до 2005 р. був зумовлений тим, що її повноваження були обмежені. За результатами виборів вона не формувала Уряд до 2006 р., а отже, не могла суттєво впливати на рішення виконавчої влади. Після 2006 р. довіра до Верховної Ради дещо підвищилась, але залишається нижчою за довіру до Президента та Уряду (графік 3, 4) [1, 37 с.].

Графік 3. Рівень довіри населення до Верховної Ради України



Графік 4. Частка населення України, хто довіряє вищим органам влади



Звичайно почуття довіри або не довіри – це в першу чергу соціально-психологічне поняття, проте воно виливається у цілком економічні наслідки. Припустимо, що громадянин повністю довіряє уряду та його політиці. По-перше, така людина спокійно «витрачає» відповідно до рівня свого доходу без гіпертрофованої тривоги про завтрашній день. По-друге, уникає працювати в тіньовій сфері економіки, бо впевнена, що всі податки з її заробітку будуть спрямовані на забезпечення нагальних потреб усього суспільства. По-третє, регулярно робить заощадження та довіряє їх фінансовим посередникам, вкладаючи в найкращому разі у цінні папери чи депозит у банку. У багатьох розвинених країнах світу навіть під час кризи громадяни не перестали довіряти керівництву, бо всі три з наведених вище елементів поведінки зберігалися.

Наведемо приклади українських реалій. У наслідок кризи, обсяги заощаджень у готівці та депозитах зменшилися з 22% до ВВП у 2007-му до 10,9% у 2011р., а ці активи є найліквіднішими, тобто заощадження в інших мали знизитися ще вищими темпами. До того ж, з-поміж двох видів готівки українці почали дедалі частіше обирати іноземну валюту: якщо 2007-го співвідношення готівкових заощаджень було 9,4% на 4,6% ВВП на її користь, то 2011-го – 7,2% на 0,7% ВВП. У той час як, незважаючи на скорочення доходів та заощаджень, торішні обсяги останніх у валюті становили лише на 0,1 відсоткового пункту менше, ніж 2008-го. З одного боку, це свідчить про недовіру до гривні та до можливостей органів центральної влади підтримувати її стабільність. З іншого – слід розуміти, що хоч би яку грошову одиницю наші співвітчизники вибирали, як правило, вона «лягає під матрац», виходячи з економічного кругообігу та зменшуючи потенційний сукупний попит, тому сам факт наявності значних заощаджень у готівці є свідченням невпевненості громадян у завтрашньому дні і вичерпаному кредиті довіри до влади [5].

За таких тенденцій, хоч би якими були рейтинги політичних партій, що перебувають при владі, про позитивне ставлення суспільства до державної верхівки незалежно від персоналій можна буде говорити лише тоді, коли остання почне регулярно вживати дієвих заходів для пом’якшення вище зазначених системних диспропорцій.

В процесі соціальної самоорганізації суспільства визріває нагальна потреба формування нової позитивної та стабільної конструкції взаємостосунків держави й громадянського суспільства у всіх сферах життєдіяльності, на основі партнерства та, що найголовніше, довіри. На шляху по зниженню рівня невиправданих очікувань населення, розширення можливостей самореалізації громадян стане створення ефективних інструментів суспільної експертизи та контролю дій влади, встановлення таких «правил гри», які б оптимально задовольняли обидві сторони відносин. Адже довіра це в першу чергу відповідальність, захищеність, надійність і українська влада має зрозуміти, що саме вона є зацікавленою стороною у прогресі таких питань.

 

Список використаних джерел

1.                 Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.соц.н. М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України,2010. – 636 с.

2.                 Скрипкина Т. П. Психология доверия. – М., 2000..

3.                  Фукуяма Ф. Доверие. – М.: АСТ – Эрмак, 2004. – 730 с.

4.                 http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=62&c=1370

5.                 http://tyzhden.ua/Economics/53475

6.                 http://www.niss.gov.ua/articles/915/