середа, 19 березня 2014 р.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ КРИЗОВИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ ТА РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Зеркаль Є.,
слухач спеціальності "Публічна політика і управління"
Національної академії державного управління
при Президентові України

Починаючи з 2013 року в Україні відбувається системна політична криза, що підтверджується даними соціологічних досліджень Центру Разумкова (див. таб. 1).  Значна частина громадян не підтримують ні Президента, ні Верховну Раду, ні Уряд, ні діючі політичні партії. При цьому жоден з вищевказаних органів не працює у площині публічної політики – прозорої політики органів публічного управління, спрямованої на досягнення суспільнозначимих цілей та вирішення суспільноважливих задач. На разі, не встановлено зворотного зв’язку між суспільством та владою, хоча існує чимало способів, щоб виправити дану ситуацію, наприклад, за допомогою засобів масової інформації. 
2013 рік
Повністю підтримую
Підтримую окремі заходи
Не підтримую
Важко відповісти
Президент
14
26.1
56.4
3.4
ВРУ
5.6
34.4
54.9
5.0
Уряд
8.0
34.2
52.4
5.4
Політичні партії
3.2
17.3
70.1
9.3
Таблиця 1.

Водночас, слід звернути увагу на те, що в сучасній Україні більшість медіа-ресурсів знаходиться у приватній власності.  Наслідком цього стає ситуація, коли українські фінансово-промислові групи системно маніпулюють свідомістю громадян, лобіюючи вирішення приватних питань та відстоюють вузькокорпоративні інтереси. Отже, якщо раніше фінансово-промислові групи залучали до своєї структури медіа в значній мірі заради престижу, набуття статусності, то пізніше роль медіа-ресурсів значно підвищилася, передусім – в контексті підтримки різноманітних політичних партій, громадських рухів, організацій тощо.
Таким чином, сучасні медіа відіграють далеко не останню роль і представляють собою ефективний механізм для здобуття та концентрації політичної влади. Виходячи з цього, в Україні вже давно розпочато боротьбу за провідні місця у медійному просторі, ведеться тривала інформаційна війна – причому всередині країни. Наприклад, опозиція (тут і далі по тексту мається на увазі позиціонування до подій лютого 2014 року) через засоби масової інформації (що належали представникам опозиції, або знаходилися під контролем бізнесменів, які симпатизували опозиції чи займалися диверсифікацією політичних ризиків) жорстко критикувала владу, наполягаючи на необхідності її повної ротації.
Так, наприклад, на телеканалі «1+1», власником якого є І.Коломойський, прослідковувалася підтримка Євромайдану (зокрема, повідомлялось про місце та час проведення тих чи інших протестних заходів), висвітлювалися новини з питання Ю. Тимошенко тощо. При цьому у рейтингу серед вечірніх програм новин «ТСН» посідає перше місце (таб.2), охоплюючи аудиторію 18+, а технічне покриття каналу сягає 95% території України.

Channel
Description
Україна 18+

rat%
shr%

Основной вечерний выпуск новостей


1
1+1
ТСН
11,27
26,04
2
ТРК Украина
События
7,07
17,66
3
INTER
Подробности
6,54
14,55
4
STB
Вiкна-Новини
5,09
13,07
5
ICTV
Факти
3,68
9,47
6
FIRST NATIONAL
Підсумки дня
0,97
2,12
7
5 CHANNEL
Час: Підсумки дня
0,88
1,94
8
CHANNEL 1 Rus
Вечірні новини
0,44
1,28
9
Tbi
Сьогодні
0,37
0,81
10
NTV MIR
Сегодня. Итоги
0,18
0,41
11
24 CHANNEL
Новини
0,09
0,20
12
UBR
Новости
0,01
0,02
Таблиця 2.
Джерело: прес-служба Першого Національного. Режим доступу: http://1tv.com.ua/ru/about/news/2013/01/24/33659

На другому місці (таб.2) знаходиться програма «События», яка виходить на ТРК «Україна», власником якої є Р.Ахметов. На даному каналі політичні новини подавалися як з позиції влади, так і опозиції, охоплюючи усі регіони України. Телеканал в значній мірі спрямований на залучення глядачів, найбільш цікавих рекламодавцям.
Третє місце посідає телеканал «Інтер» (таб.2) із програмою новин «Подробности». Власником каналу є група Д.Фірташа. До лютого 2014 року активно підтримував діючу владу, проте після ескалації насильства телеканал швидко переформатував свою інформаційну політику та почав висвітлювати події з позиції супротивників екс-президента В.Януковича. Отже, можна зробити висновок, що телеканал «Інтер» підтримує передусім ті політичні сили, які перебувають при владі.
Наступні два канали також займають високі позиції рейтингу та знаходяться у власності В.Пінчука – StarLight Media: STB («Вікна-Новини») – 4 місце та ICTV («Факти») – 5 місце (таб.2). При створенні та у подальшій діяльності позиціонуються як такі, що не залежать від влади та намагаються подати збалансовану інформацію, хоча одночасно використовуються власником як засіб вирішення особистих комерційних проблем.
Нарешті, останній канал, який доцільно навести у приклад – це «5 канал», власником якого є П.Порошенко. Створювався він за стандартами ВВС, у 2004 році був єдиним телеканалом, що надавав ефірний час опозиційним силам та транслював у прямому ефірі події Помаранчевої революції. В цілому з контенту «5 каналу» чітко простежуються підтримка опозиції та євроінтеграційних проектів.
Отже, можна зробити наступні висновки:
1. Політична криза в Україні зумовлена низкою факторів, олсновними серед яких є неефективний державний менеджмент; значний рівень недовіри з боку громадян як до влади, так і до опозиційних сил (таб. 1); відсутність ефективного діалогу між правлячою верхівкою та громадянами; активне використання засобами масової інформації маніпулятивних технологій, за допомогою якої можна впливати на різні верстви населення.
2. Загальнонаціональні медіа на сьогодні функціонують передусім задля лобіювання інтересів своїх власників, які, у свою чергу, намагаються через них впливати на громадську думку, що сприятиме в результаті отриманню ще більших прибутків від економічної та політичної діяльності. При цьому, гра йде в одні ворота: від зацікавлених бізнес-структур до споживача – українського народу. Зворотній зв'язок відсутній.
3. Вищезазначені проблеми актуалізують необхідність створення в Україні громадського (суспільного) телебачення, яке буде мати загальнонаціональне покриття. Його діяльність повинна носити інформаційний та освітній характер, при цьому українські громадяни повинні бути забезпечені можливістю доносити свої питання до органів влади за допомогою даного медіа – наприклад, шляхом організації прямих ефірів з міністрами та їх заступниками тощо. За приклад можна взяти діяльність аналогічних медіа в Фінляндії, Нідерландах, Норвегії, Великобританії, які займають перші місця у всесвітньому рейтингу свободи преси.