середа, 27 травня 2020 р.

Суспільні виклики і права людини

15 травня 2020 року за підтримки Міжнародного культурного центру «Сяйво», Міжнародної асоціації студентів політичної науки (МАСПН, Україна) і факультету психології, політології та соціології Національного університету «Одеська юридична академія» було здійснено міжнародну онлайн-конференцію «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина до, під час та після карантину».

Науковий захід, що відбувся за участі експертів-соціологів, психологів, економістів, дипломатів та філософів з України та інших держав світу, об’єднав фахівців із різних галузей знань спільною метою – обговорити основні виклики, що постали перед нашою планетою сьогодні, а також запропонувати дієві шляхи розв’язання найнагальніших проблем.
До участі в основній програмі конференції, модерацію якої здійснювали кандидат філософських наук, асистент кафедри української філософії і культури КНУ імені Тараса Шевченка В. Омельченко, в. о. президента МАСПНу (Україна), студент філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка О. Ткаченко і кандидат політичних наук, асистент кафедри політології КНУ імені Тараса Шевченка і президент МАСПНу (Україна) у 2014–2018 рр. Я. Телешун,  долучилися такі високоповажні спікери, як перший 
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині, співзасновник «Сяйва» і знаний український дипломат І. Турянський, директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, доктор політичних наук, професор С. Телешун, декан  факультету  психології,  політології  та соціології Національного університету «Одеська юридична академія», доктор політичних наук, професор Д. Яковлєв, експерт із суспільно-політичних питань Б. Яременко, кандидат політичних наук, асистент кафедри політології КНУ імені Тараса Шевченка (Україна) І. Лященко, в. о. генерального секретаря МАСПНу (Україна), студент філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка (Україна)  А. Олійник тощо.


Із вітальним словом до учасників конференції звернувся, зокрема, менеджер зі зв’язків із громадськістю центру «Сяйво» С. Огузхан, який згодом презентував доповідь про важливість соціальної солідарності під час та після пандемії коронавірусу.

Науковий захід виявився вкрай багатим на іноземних доповідачів, які поділилися досвідом врегулювання кризових ситуацій у своїх країнах. Так, представник Греції пан С. Натанаілідіс, який є аспірантом КНУ імені Тараса Шевченка, розповів про те, як концепт власності здатен сприяти розв’язанню політичних конфліктів.
Доповідачка з Індії пані М. Бансал проаналізувала стан дослідницької діяльності в Індії у період карантину та ізоляції. До уваги онлайн-аудиторії також було представлено виступ аспіранта КНУ імені Тараса Шевченка з Ірану пана С. Самана, який не лише торкнувся питання порушення фундаментальних і, зокрема, політичних прав людини з боку представників влади в умовах поширення коронавірусу, а й провів певні паралелі між характером протестів українських та іранських громадян проти заходів, до яких вдаються уряди обох держав у межах карантинних обмежень. Генеральний секретар МАСПНу у Канаді пан Дж. Патрік проаналізував вплив епідемії вірусу COVID-19 на роботу репрезентованої ним організації, а також пояснив, як вона відповідає на породжувані нею виклики.

Серед спікерів і активних учасників дискусії було чимало студентів провідних українських закладів вищої освіти. Так, на конференції виступили студенти КНУ імені Тараса Шевченка А. Борсук, М. Скуйдибід, В. Світач, А. Крижановський, М. Петров, студентка Національного університету «Одеська юридична академія» О. Алещенко та інші.
Міжнародна наукова конференція виявилася надзвичайно плідною і своєчасною, із чим одностайно погодилися її численні учасники. Як організатори, так і доповідачі висловили надію на подальшу ефективну співпрацю на цій ниві.

Програма конференції

понеділок, 18 травня 2020 р.

ОКРЕМІ ДУМКИ, ЩОДО СТРАТЕГІЇ ОСВІТЯНСЬКОГО ПРОЦЕСУ: ТОЧКА ЗОРУ НА ПРОБЛЕМУ

М. М. Стадник
професор,  д.філ.н.



У статті розглядається роль суспільних дисциплін у формуванні світоглядних орієнтирів, світоглядних переконань майбутнього спеціаліста. Визначено проблеми й пріоритети освітнього процесу.

 Ключові слова: світоглядні орієнтири, світоглядні переконання. 

Вступ. В процесі реформування освіти досить багато уваги приділяється вирішенню різних проблем реформування педагогічних практик. Не применшуючи їх роль і значення важливо відзначити пріоритетність у цьому процесі повинно належати формуванню світоглядних орієнтирів молодого покоління, задля, у першу чергу, розуміння закономірностей соціального процесу щодо розвитку суспільства, оскільки це забезпечить людині можливість об’єктивно оцінити себе, навколишнє буття і визначити своє місце у ньому. Світоглядні пріоритети, системність мислення та раціональність сприйняття навколишнього буття є необхідною складовою виховного процесу й формування громадянина з активною життєвою позицією.

Мета статті – розглянути особливості освітнього процесу його пріоритети щодо формування наукового, системного мислення. 

Світоглядні орієнтири. Однією із найважливіших складових освітнього процесу є виховання й формування наукового світогляду молодого покоління, що забезпечить виробленню твердих світоглядних переконань громадянина з активною життєвою позицією, щодо соціального буття, національних пріоритетів. Нинішні практики навчального процесу містять різні проблеми, зокрема організаційно-законодавчі:

  • в Україні є надлишкова і недостатньо збалансована з потребами суспільства та ринку праці кількість напрямів (76) і спеціальностей (584), за якими готують фахівців з вищою освітою. У кращих же світових системах вищої освіти їх як мінімум удвічі менше, вони укрупнені й більш універсальні;
  • має місце недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня;
  • не зменшується розрив між освітянами і роботодавцями, між сферою освіти і ринком праці;
  • сектор вищої освіти не бере на себе роль лідера у проведенні передових наукових досліджень, які є основою елітної університетської підготовки;
  • рівень автономії вищих навчальних закладів значно нижчий від середньоєвропейського, зокрема, у питаннях фінансової самостійності, структури і обсягів підготовки фахівців із вищою освітою у цьому питанні новий закон передбачає прогрес, якщо врахувати нове законодавство.

Організаційно-педагогічні та світоглядні практики:

  1. У освітньому процесі, як за правило, стало «модним» проводити постійні реформи та «впроваджувати нові методи удосконалення навчального процесу». Якщо взяти період, для нас відомий із 80-х років минулого століття, то ставилися також різні завдання перед педагогами, у тому числі щодо «комуністичного» виховання молоді, і на диво, учителі й викладачі у своїх звітах «успішно» його виконували. Були й інші подібного плану реформи в освіті і, як бачимо, до якого кінцевого результату усе це призвело. На жаль, подібного роду реформи передбачають як мету наслідування європейських традицій, які у значній мірі, як правило, не є найкращими, про це свідчить світоглядний рівень громадян окремих європейських країн.
  2. Водночас, нині стало надзвичайно «модним» в освітньому процесі проводити подібного роду реформи репрезентовані «зверху», де педагоги знову у «рядах перших реформаторів», «не осмислюючи і не обґрунтовуючи», з наукової практики, доцільність введення Болонського процесу у «нашому розумінні й виконанні» (де ми в окремих випадках «успішно як колективізацію у 30-і роки минулого століття» проводимо, звітуємось), і основний акцент зорієнтовано не на викладача як практика й не на світоглядну й практичну складову під час навчання, що у першу чергу формує компетентності фахівця, а на використання комп’ютерів, інформаційних технологій, активне поширення дистанційного навчання тощо.
  3. Стало не виправданою «панацеєю» на всі випадки навчального процесу використання інформаційних комп’ютерних технологій, а відповідно і технологій його супроводу й оцінювання, зокрема, за допомогою  «тестів» майже з всіх предметів. Комунікуючи із професором Болонського університету, який викладає предмет «менеджмент» на запитання як у Вас проводиться тестування, він коротко відповів - «Як менедменту (виконавця управлінських рішень) можна навчити по тестах» (Як менеджера можна оцінювати за допомогою тестів? Управлінські рішення – це творчий процес, який передбачає багато різноманітних шляхів вирішення управлінської проблеми, правильність яких підтверджується виключно практикою), а як можна навчити філософії, логіки, релігієзнавства, політології та й інших багатьох предметів.

З іншого боку, означене свідчить про практику мінімізації в навчальному процесі кращих традицій, які існують у національній освітянській системі, із-за того, що на думку окремих керівників стало «не модним», використання книги як ґрунтовного і системного першоджерела. Ми помиляємось, коли розуміємо, що із появою інформаційних технологій - книги, як джерело знань, втратять своє значення. І коли із вітчизняних та й міжнародних управлінських структур пропонуються «безкоштовні комп’ютерні програми» щодо отримання й передачі знань, то це не просто безкоштовно, це лише сьогодні безкоштовно, а завтра, щоб отримати студенту або ж викладачу, той або інший інформаційний доступ необхідно платити і великі кошти. Для прикладу, у практиці Чеських університетів успішно поєднується обидва шляхи отримання знань, але перевага надається першоджерелу «БОГИНІ – КНИЗІ», або ж роздрукованому першоджерелу з інформаційних джерел. Перевага і розуміння того, що робота з першоджерелом «БОГИНЕЮ- КНИГОЮ» це робота із системним знанням, і коли до нього добавити практику, на чому побудовано принципи Болонської освіти, то ми сформуємо висококваліфікованих фахівців своєї справи. Щоб зрозуміти хибність сучасного розуміння окремими керівниками і написаними дисертаціями із педагогіки щодо того, що першоджерело БОГИНЯ книга втрачає своє значення, то відомо що із інформатизацією європейського суспільства не перестали бути необхідні такі традиційні джерела інформації  як газети, журнали не кажучи уже про книги.  

Водночас, ми призабули, а педагоги, у першу чергу, мають пам’ятати й розуміти, що масова інформатизація навчального процесу може призвести до непередбачуваних наслідків як для учня, так і студента й майбутнього фахівця, в тому числі й проявитися небезпекою щодо формування стійких світоглядних орієнтирів громадянина, оскільки як зазначають сучасні науковці, під час такого процесу отримання знань відбувається «ІРРАЦІОНАЛІЗАЦІЯ» реального «СОЦІАЛЬНОГО» процесу. Випускник реально, дуже часто, не може мислити й оцінювати різні сфери людського буття, зокрема й політичного.  Як приклад, це приводить до маніпулятивних впливів, що стає можливим із-за ірраціонального мислення, відсутності у людини твердих світоглядних переконань. Все це може призводити до появи різних аномальних вчинків, дій, зокрема, для прикладу, поява такої поведінкової аномії у соціальному процесі як «тітушки» тощо. Саме вони в Криму, Донеччині, Луганщині, при повернені на місця, озброювалися, а певна частина громадян, не оцінюючи «соціальну й політичну реальність», й відповідно й небезпеки у своїх гаслах призивала Росію, хоч і більшість їх (66%), як показували соціологічні дослідження, стверджували що хочуть жити в Україні.

Відомо, що вихована людина на суто інформаційних технологіях, без глибокої бази гуманітарної складової у навчальному процесі (особливо комплексу філософських дисциплін),  досить легко піддається різним маніпулятивним впливам, зокрема й політичним. Оскільки, у процесі складеної системи освіти, великому впливу піддається когнітивна сфера, яка зв’язана із діяльністю пізнавальних процесів, і особистістю студента.

З іншого боку, робота з комп’ютером діє практично на всі основні психічні явища: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, характер, здібності тощо. У попередні, не такі далекі часи, приведені особистісні складові формувалися ціленаправлено, з вказуванням на психолого-педагогічні особливості їх використання. Нині в силу новизни проблеми, неможливе достатньо повне розуміння наслідків  впливу інформаційних технологій на особистість сучасних «розвиваючих програм», у тому числі з указуванням на психолого-педагогічні особливості їх використання.

На всіх рівнях освіти необхідна наявність гуманітарних компонентів. Суть чого не в засвоєнні готового знання, отриманого з гуманітарних наук, а у формуванні особливого світорозуміння. Перифразуючи стародавніх греків, проста сукупність знань розуму не навчає – необхідне формування і зміна світогляду від буденного до наукового. Зрозуміло, гуманітарні дисципліни, які викладаються, повинні давати і позитивні знання, але в цьому змісті вони не відрізняються принципово від дисциплін природничо-наукового циклу, але не в цьому їхнє головне завдання (Павловський М., 2001, с.25).

Поєднання гуманітарних компонентів з природничими дисциплінами полягає насамперед у розумінні того, що природничі науки - елементи загальнолюдської культури. Саме усвідомлення останнього дозволить студентові більш зацікавлено ставитися до тієї чи іншої  дисципліни. А оскільки джерелом гуманітарної інформації є текст, то як школа, так і ВУЗ повинні, насамперед, формувати навички користування текстом. Для цього необхідна якісна мовна підготовка в галузі як рідної, так й іноземної мови. Нині якби школа реально взяла на себе завдання навчанню мов, то не потрібно було б, як це відбувається тепер, витрачати величезний час на їх засвоєння у ВНЗ, і можливо, не так би гостро постала ця проблема свого часу у Криму – де було лише декілька україномовних шкіл, а також на Сході України (наприклад у Слов'янску в центральній бібліотеці не було жодної книги написаної українською мовою).

Щодо якісного вивчення іноземних мов необхідно звернутися до практики як минулого, так і сучасного, що міститься у Європейській традиції окремих країн. Так, з практики нашого минулого коли у листі до Г. Сковороди звернувся його учень із питанням як вивчити грецьку мову, відповідь була короткою – необхідно їхати у грецькі поселення, тобто вивчати мову у середовищі. Нині багаторівнева європейська система освіти у багатьох країнах передбачає, у переважній більшості, проживання, учня, студента, певний час на території країни носія мови. Зокрема, подібна практика відпрацьована, щодо вивчення іноземними студентами української мови, коли у вони на протязі декількох місяців проживають на Україні.

А тому, в сучасних умовах, інформаційна революція вимагає від учителя постійного оновлення знань, в основі яких інтеграція науки й педагогічної освіти, що мається на увазі, коли говориться за останнє, необхідно розуміти педагогічну практику МАКАРЕНКА, що головним у цьому процесі було ВИХОВАННЯ розвиненої особистості з гуманістичними поведінковими цінностями. У навчальному процесі має стати головним виховний процес, досягнення якого може стати ефективним при наданні фахівцю фундаментальних знань. Знань не ірраціонального сприйняття, а раціонального. Раціональне передбачає викладання і освоєння навчальних предметів через їх практичне оволодіння чого реально вимагає Болонська система освіти (далеко не комп’ютерна) – лабораторії, досліди, експерименти - ось що повинно стати основним. Для прикладу, Альфред Нобель не закінчував Вищий навчальний заклад. Як його, так і його батьків мало цікавив диплом про освіту, але він дуже добре знав філософію, історію. А знання з хімії, отримані ним у лабораторії від відомого російського професора М. Зініна у Петербурзі, йому стали в пригоді при відкриттях, оскільки у пізнавальному процесі він значне місце надавав філософському мисленню й практичному експерименту (Очкурова О. В., Щербак Г. В. Иовлева Т. В., 2009).

Отже, особливе місце в освітньому процесі належить засвоєнню фундаментальних гуманітарних наук. Для прикладу, їх викладання вимагає від навчальних програм не мінімізації аудиторних годин (лекції, семінари) у Вищих навчальних закладах, а розширення. Так, для прикладу, коли б не філософія орієнтована на знання природничих наук, якою предки займалися все життя, любов до мудрості, то не було б відомих фундаторів природних наук, та й науки не виникли. Сучасне наукове мислення не відбулося б без фундаменталізму філософії й природничих знань Аристотеля,  середньовічної філософії та філософії Нового часу  (філософія Френсіса Бекона, який висловив відому думку «знання - сила) і знаменитої Німецької класичної філософії. Нинішня система освіти мінімізує навчальний процес щодо гуманітарної складової, коли на реальне викладання тільки філософії виділяється аудиторних близько 20 годин із 108. Тут необхідно зрозуміти, що без прочитання першоджерел знаменитих філософів, їх системного опрацювання (конспектування), яке не можливе через практику філософських студій, вдумливого переосмислення світоглядних концептів розвитку історії людства мінімізують формування фахівців, які мають тверді світоглядні переконання, вільно, творчо і системно мислять, можуть передбачити соціальне майбутнє, із світоглядом яких важко проводити маніпулятивні дії як політичного, так і соціального характеру тощо. Подібні ризики існують від зменшення кількості аудиторних годин інших предметів подібного спрямування (як релігієзнавство, політологія, соціологія, етика, естетика, логіка, історія, культурологія тощо). Нині помітною є загальна тенденція щодо скорочення аудиторний годин, вона торкається всіх дисциплін, й є вагомим чинником значного зниження якості їх освоєння і в цілому якості освіти. Так, для прикладу, логіка в усі періоди соціального розвитку, з античного часу до початку ХХ століття викладалася як головний предмет на протязі року, майже в усіх навчальних закладах. Можливо це один із аргументів, який пояснює, чому люди, які отримали знання до революції 1917 року, а на Волині до 40-х років минулого сторіччя, як правило, були вихованими громадянами,  відомими фахівцями своєї справи, визначними науковцями, дослідниками й патріотами, з високими світоглядними орієнтирами.

Повертаючись до ролі філософії у формуванні світогляду науковця, дослідника, слід привести приклад із історії. Відомо, що Альберт Ейнштейн не отримавши у Німеччині, документ про закінчення гімназії (тобто він її не закінчив, отримав освіту у Швейцарії), водночас, із часом став визначним науковцем, лауреатом Нобелівської премії. Як описується у його автобіографічному описі, зміна у його світогляді щодо теорії відносності, стала можливою тільки після прочитання праці І. Канта «Критика чистого розуму». Отже, на викладання предмету «філософія» повинно бути значно збільшено кількість аудиторних годин, що забезпечить формування високоосвічених фахівців з твердими світоглядними переконаннями. Оскільки, повертаючись до Канта, існує філософія як особлива наука про останні цілі людського розуму, що виявляє значення для людини всіх інших видів знання. Тут вона виступає як філософська мудрість. Філософ, що прагне такої мудрості, повинен осягати знання, воно може сприяти досягненню вищих цілей людини і людства. Кант формулює основні запитання, на які повинна відповідати філософія: що я можу знати? що я повинен робити? на що я можу сподіватися? що таке людина?

Одним із перспективних шляхів оновлення вищої освіти є створення навчально-науково-виробничих комплексів з інноваційною складовою. Об’єднання різних установ навколо ВНЗ ІІІ-ІУ рівня акредитації в Україні сприяє створенню університетських регіональних округів. Це дасть можливість сформувати потужні регіональні та дослідницькі університетські центри, в яких буде зосереджено високий методичний, науково-педагогічний і виховний потенціал, а також вирішити проблеми якісного кадрового забезпечення навчального процесу, провести якісний моніторинг вищої освіти в державі та забезпечити належну якість організації навчального процесу, наукової діяльності та якості вищої освіти тощо.

Ґрунтовне забезпечення навчального процесу в історичних реаліях минулого гуманітарної складової, коли існували благодатні можливості щодо реалізації потенціалу талановитої молоді призводять до формування активної життєвої позиції громадянина. У цьому відношенні особливі умови створювали в минулому сторіччі найперше країни Центральної і Західної Європи, США, Японія, СРСР, Австралія, Китай. Так, диво німецької та англо-американської промисловості між першою і другою світовими війнами пояснюється масовим розвитком технічних училищ, невгамовним попитом на винаходи і їх високою престижністю. Дух благовійності перед наукою, був присутній і на теренах колишнього Радянського Союзу. Великий американський фізик «батько» ядерної бомби Е. Теллер знав, коли писав у 60-і роки: через десять років кращих вчених світу доведеться шукати в Росії, тому що в СРСР, на його думку, освіта й наука – майже релігія. Звичайно, вчений не зміг передбачити того, що із-за втрати наукових світоглядних пріоритетів, як наслідок - руйнівних соціальних процесів через якихось 30 років у знаменитому ЦАГІ – Центральному аеродинамічному інституті ім. Жуковського (де «будували» літаки і ракети) будуть сушити на продаж пиломатеріали. Це свідчить що втрати у світоглядних (філософських) пріоритетах приводять до втрат у всіх сферах соціального буття (Саух П. Ю., 2009, С. 89).

Розвиток багаторівневої освіти і ступеневої підготовки кадрів збільшує можливості для отримання і продовження освіти різними соціальними верствами населення, прискорює адаптацію студентів до нового освітнього середовища, а відповідно й соціалізації громадянина. При інтеграції систем освіти (середньої, професійної, вищої) виникає соціально-економічний ефект, який зумовлює зростання популярності й кількості інтегрованих навчальних закладів. Необхідно пам’ятати, що висока якість навчання – це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління. Водночас участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована не лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а на збереження кращих національних традицій, про що турбуються країни Євросоюзу.

Орієнтація на Болонський процес повинна передбачати:

  • раціональну та доцільну перебудову, яка не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.  При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства.
  • освіта має бути орієнтованою на формування світоглядних пріоритетів громадянина, фахову підготовку і розвиватися в гармонійному взаємозв’язку із суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.
  • створення умов для високої мобільності студентів і викладачів в Україні та за її межами, узгодження вітчизняних наукових ступенів з європейськими, створення дієвої системи отримання освіти протягом усього життя.

Основними напрямами реформування вищої освіти є:

1. Фундаменталізація вищої освіти з акцентуванням на гуманітарну складову й особливо філософську;

2. Впровадження корпоративних програм (навчання у вищій школі поєднується з працею у фірмах чи компаніях);

3. Широке залучення молоді до актуальних проблем науки;

4. Удосконалення якості вищої освіти; підвищення інтересу до проблем талановитої молоді;

5. Навчання за кордоном;

6. З метою підвищення інтересу до самопідготовки, відповідна оплата праці і мінімізація педагогічного.

На шляху перетворень української системи освіти необхідні такі кроки:

  • держава має сформувати стратегію пріоритетного науково-технологічного розвитку у вигляді національних програм на основі залучення вітчизняного виробництва, науки, освіти і бізнесу в єдиному монолітному комплексі.
  • необхідно усунути значні структурні невідповідності між потребами економіки та обсягами і структурою підготовки та перепідготовки фахівців через стратегічне планування розвитку пріоритетних галузей економіки і їх збалансованого кадрового забезпечення.
  • комплексне вдосконалення чотирьох головних ланок освіти: професійно-технічної, спеціально-технічної, вищої і післядипломної. Адаптація національної системи вищої освіти до потреб суспільства і ринку праці.
  • визнання ролі університетів, академій, інститутів як ключових інституцій суспільства, що мають присвятити себе пошуку і поширенню найновіших об`єктивних знань, надаючи суспільству інтелектуальні орієнтири.
  • створення сучасної інформаційної інфраструктури освіти та науки з її підключенням до європейських комп`ютерних мереж та інформаційних ресурсів як допоміжної а не основної у освітянській системі, дієве наукове і технологічне співробітництво з практикою в усіх сферах соціального буття.
  • важливе завдання реформування системи вищої освіти України – це її адаптація до ринку праці, що змінюється в умовах перехідної економіки.
  • для пристосування існуючої системи освіти до потреб суспільства та ринку праці доцільно створити навчально-наукові виробничі комплекси при вищих навчальних закладах, окремі складові яких уже існують при всіх національних університетах і забезпечують безперервну освіту. Такі комплекси мають здійснювати довузівську підготовку, навчання для здобуття вищої освіти, післядипломне навчання.

Висновки. Стратегії освітянського процесу щодо формування висококваліфікованих фахівців тісно пов'язані із гуманітарною складовою на всіх рівнях навчання. Їх формування у значній мірі залежить від наповнюваності навчального процесу предметами гуманітарного спрямування, що є необхідною складовою формування соціально активної особистості.

Література

  1. Головатий М. Ф. Людина і політика / Микола Головатий. – К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2012. – 352 с.
  2. Очкурова О. Ю., Щербак Г. В., Иовлева Т. В. 50 гениев, которые изменили мир / О. Ю. Очкурова, Г. В. Щербак, Т. В. Иовлева. – Харьков : Фолио, 2009. – 510 с.
  3.  Павловський М. А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і  світ (економіка, політологія, соціологія). – К.Ж Техніка, 2001. – 312 с.
  4. Саух П. Ю. ХХ століття. Підсумки / П. Ю. Саух. – Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – К.: «МП Леся», 2009. – 284 с.

                                                               

 

 Н. Н. Стадник

ОТДЕЛЬНЫЕ МЫСЛИ КАСАТЕЛЬНО ОБРАЗОВАТЕЛЬНОГО ПРОЦЕССА: ТОЧКА ЗРЕНИЯ НА ПРОБЛЕМУ

 

В работе рассматривается роль общественных дисциплин относительно формирования мировоззренческих ориентиров, мировоззренческих убеждений будущего поколения. Определены проблемы и приоритеты образовательного процесса.

 Ключевые слова: мировозренческие ориентиры, мировозренческие убеждения. 

четвер, 7 травня 2020 р.

Муніципальна поліція: функціональні особливості, механізми впровадження, виклики, ризики, нюанси.


Гайдай В. І., аспірант кафедри публічної політики та політичної аналітики НАДУ при Президентові України

АНОТАЦІЯ


Розглянуто сучасний стан функціонування проекту муніципальної поліції, стан прийняття нормативно правової бази для запровадження функціонування муніципальної варти. Проаналізовано світовий досвід виникнення та сучасний стан, виявлено тенденції розвитку муніципальної поліції. Визначено існуючі світові моделі фінансового забезпечення муніципальної поліції.

Проаналізовано та сучасний стан корупції в Україні як шлях для можливого зловживання, та використання органів муніципальної поліції за для інтересів певних класів. Сформовано рекомендації щодо визначення джерел та способів фінансування новоствореного органу.

Ключові слова: муніципальна поліція, муніципальна варта, органи місцевого самоврядування, джерела фінансування.

 

Постановка проблеми. Розвиток місцевого самоврядування, побудова громадянського суспільства, створення об’єднаних територіальних громад, передача ресурсів, повноважень з центрального рівня на місцеві рівні в рамках децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування існує необхідність посилення ролі місцевого самоврядування у сферах медицини й освіти, доступних та якісних адміністративних, комунальних, соціальних послуг, гарних доріг, проте варто виділити особливу сферу, а саме сферу контролю за дотриманням жителями громади Законності, та охороною охорони громадського порядку, законності, прав, свобод і законних інтересів громадян яка б якнайповніше кореспондувалася з очікуваннями населення конкретних громад. В багатьох демократичних країнах світу розвиток місцевого самоврядування неодмінно пов’язують з розвитком місцевих сил правопорядку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у вивчення проблематики та покращення функціонування сил правопорядку досліджували

M.Stephens, S.Becker, S.Walker, J.Chandler, Р.Фосдик, М.Свешников, В.Кравченко, А.Головін та інші. Проте їх дослідження були присвячені правовому статусу, організації роботи органів місцевого правопорядку.

Огляд наукових публікацій, огляд наукових конференцій та досліджень виявив нагальну необхідність у створенні органів муніципальної поліції, проте виявив проблеми передачі частини функцій від органів Національної поліції України до пропонованих органів муніципальної поліції (варти), проблеми територіального закріплення, підпорядкування, функціонування, підконтрольності та найважливіше фінансового забезпечення діяльності.

Це обумовило необхідність вивчення світового досвіду виникнення та розвитку сил муніципального правопорядку та більш глибоких досліджень у цьому напрямі та пошуку реальної необхідності у створенні муніципальної поліції та шляхів її фінансового забезпечення.

Метою статті є. Метою статті є вивчення досвіду демократичних країн з питань функціонування та забезпечення діяльності місцевої поліції, аналіз сучасного стану в Україні розвитку місцевої поліції, стан правового, економічного забезпечення, формування пропозиції щодо розвитку муніципальної поліції в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Муніципальні поліцейські формування функціонують в багатьох країнах світу. Їх структура, організація і обсяг компетенції відрізняються великою розмаїтістю та залежать від специфіки державного управління, адміністративно-територіального устрою, політико-правових традицій та компетенції поліцейської діяльності. Отже, надзвичайно цікавим і одночасно повчальним є потреба вивчення історичного досвіду організації і функціонування муніципальної поліції, досліджень щодо її компетенції, місця у системі поліцейського обслуговування, управління і відповідно шляхів ії фінансування та інше. Вивчення здобутків вчених минулого, здобутків вчених інших країн, результатів їх досліджень дає можливість визначити необхідність та спрогнозувати майбутнє муніципальної поліції в Україні.

У світовій практиці виділяють різні поліцейські системи. За джерелами фінансування виділяють такі: державні (федеральні), муніципальні (місцевого самоврядування), приватні (поліція фірм, концернів, синдикатів) поліцейські системи, підпорядковані різним міністерствам і відомствам тощо. Незважаючи на схожість, вони мають свій національний характер, досвід, структуру й різноманітні форми діяльності [7].

Досвід зарубіжних країн пропонує два способи організації та функціонування поліції:

- у дворівневій структурі, крім державного озброєного органу виконавчої влади, існують муніципальні органи охорони громадського порядку, що зумовлює покладення на них функцій і повноважень аналогічних державних органів;

- муніципальна поліція діє не замість органів внутрішніх справ на місцевому рівні, а поряд із ними за чіткого розмежування компетенції, відповідного контролю та взаємодії. Така модель наділяє муніципальну міліцію, як правило, деякими правоохоронними функціями (Польща, Чехія та ін.) [6].

Вивчаючи потребу в місцевій поліції варто звернутися до праці М.І. Свєшнікова «Основи і межі самоврядування. Досвід критичного розбору основних питань самоврядування у законодавстві найбільш важливих європейських держав» (1872р.). Досліджуючи питання поліції безпеки як предмету місцевого самоврядування, він звертав увагу на те, що соціальні умови західноєвропейських міст змушують більш сильно відчувати різницю класів і завдяки скупченості населення з’являлась велика небезпека появи активної боротьби цих класів. На думку М.І. Свєшнікова, уряд, побоюючись переходу опозиційних думок у дію, намагався будь-яким чином забезпечити власну безпеку. Завдяки цим побоюванням (як соціального, так і політичного характеру) виникла, особлива поліція великих міст, яка була централізованою і, яка знаходилася в особливих стосунках з головою поліції всієї держави, яким зазвичай є Міністр внутрішніх справ [].

Раймонд Фосдік в роботі «Організація поліції в Європі» (1917р.) відзначив, що поліцейські сили в кожній окремій країні характеризуються певною низкою особливостей, звертав увагу на питання, в чиїх руках має бути управління загальною поліцією і здійснення поліцейської влади: держави або місцевого самоврядування.

Як зазначав Раймонд Фосдік, особливе місце з-поміж інших європейських країн займала поліція Англії, яка є майже повністю місцевою, окрім частини Лондону, яка складає округ державної столичної поліції.

У Великобританії поліцейська система ґрунтується на поєднанні повноважень держави й органів місцевого самоврядування у сфері правопорядку. Діяльність британської поліції спрямована на охорону громадського порядку, попередження правопорушень, затримання й ізоляцію правопорушників, видання окремих нормативних актів для покращення стану громадського порядку та громадської безпеки. [10]

До тридцятих років XIX ст. Великобританія не мала організованої поліцейської системи. В Англії та Уельсі існували тоді місцеві суди і, відповідно, судді, які призначали одного або декількох констеблів для кожного міста і сільського приходу. У Лондоні поліція в самоврядних частинах міста створювалася муніципальними, а іноді навіть парафіяльною владами. Створені таким чином поліцейські загони діяли виключно під повним контролем цих місцевих влад. Серед окремих поліцейських сил Лондона особливе становище займала поліція Боу-Стріт, яка з'явилася ядром столичної поліції: за її діяльність в даний час відповідає міністр внутрішніх справ. Такий стан обумовлювалося тим, що Лондон був не тільки місцем перебування монарха, парламенту і уряду, але одночасно і суспільно-політичним центром Великобританії. [8]

З прийняттям в 1829р. Закону про створення в Лондоні столичної поліції (поліції метрополії), який поклав початок організованої і централізованої в досить великому масштабі поліції, хоча і зберіг дію норм звичайного права про констебль і їх підпорядкуванні місцевим суддям.

У 1835р. британський парламент видав Акт про муніципальні корпораціях, який привів муніципальні поліцейські формування Англії і Уельсу в впорядковану систему.

У 1856 р. Британським парламентом був прийнятий Закон про муніципальної поліції графств і міст, які мають право самоврядування. Він передбачав створення на місцях спеціальних інспекторатів Міністерства внутрішніх справ, які контролюють роботу місцевих поліцейських формувань.

Тільки в кінці XIX століття система управління поліцейськими силами в Великобританії знайшла впорядковану структуру. Між урядом і регіональною владою була остаточно розмежована компетенція по керівництву місцевими поліцейськими загонами. Професійна поліцейська служба, що склалася спершу в Англії, була обґрунтована насамперед політичними причинами і створювалася в першу чергу для посилення захисту приватної власності.

З прийняттям в 1919 р. Закону про поліцію, який надав міністру внутрішніх справ і державного секретаря по Шотландії право приймати рішення з широкого кола питань, включаючи розміри платні і пенсій, умови служби поліцейських, т. е. з таких питань, з якими будь-який місцевий поліцейський загін змушений рахуватися

У 1946 р. було прийнято два Закони про поліцію: один для Англії та Уельсу, другий для Шотландії. Відповідно до цих Законами значне число невеликих місцевих поліцейських загонів було об'єднано з сусідніми поліцейськими загонами. Ці об'єднання отримали назву об'єднаних поліцейських загонів і успішно функціонують в даний час. В Англії та Уельсі були скасовані окремі місцеві поліцейські загони майже у всіх містах, які не мають статуту графства. Право утримувати свої поліцейські загони зберігалося тільки за містами з населенням понад 75 тис. чоловік.

В 1964 р. був виданий Закон «Про поліцію». Цей Закон замінив всі раніше діюче законодавство про поліцію в Англії і Уельсі, зобов'язав міністра внутрішніх справ виявляти більшу ініціативу в поліпшенні поліцейської служби.

В 1990-х рр. була проведена реформа поліції, суть цієї реформи полягала в зміні існуючої структури місцевого самоврядування і створення нових укрупнених графств. Закономірно, що здійснення реформи призвело до чергового укрупнення поліцейських підрозділів.

Основним методом оцінки діяльності поліції є офіційні щорічні інспекції поліцейських загонів в районах з метою встановлення стану та ефективності діяльності. Звіти подаються міністру внутрішніх справ і державному секретарю. Щорічно складаються звіти, в яких міститься аналіз всіх аспектів діяльності муніципалітетів на управління місцевою поліцією, а головне, з підтримання правопорядку на своїй території. Звіти головних інспекторів представляються в парламент і публікуються. Якщо діяльність місцевої влади будь-якого району буде вважатися малоефективною або незадовільною, то це послужить вагомим приводом для скорочення фінансування місцевого поліцейського загону даного графства або міста. Система асигнувань, що виділяються муніципалітетам, є одним з основних засобів впливу уряду на муніципальну поліцію. Кожен місцевий поліцейський загін отримує асигнування із спеціального «поліцейського фонду», що складається з двох основних частин. Перша частина утворюється з доходів, одержуваних муніципалітетом від збору місцевих податків, а також з деяких інших локальних джерел. Друга частина, що становить рівно половину встановлених витрат, вноситься урядом. [4]

Наступною європейською державою, яка заслуговує на увагу є Франція. Поліцейська система Франції поділяється на адміністративну та судову. Завдання останньої передбачають документальне оформлення вчиненого правопорушення, збирання відповідних доказів і розшук правопорушників, які його вчинили. Завданнями адміністративної поліції (поліції чи жандармерії) є підтримання правопорядку, виявлення правопорушень, які посягають на громадський порядок, передача судовій поліції матеріалів для розслідування. Поліція та жандармерія Франції складають протоколи на правопорушників, доставляють порушників до суду, видають письмові приписи тощо. [9]

Франція має досить розвинену систему муніципальної (місцевого самоврядування) поліції, яка повністю утримується за рахунок місцевих бюджетів, здійснює охорону громадського порядку в містах та інших населених пунктах, тісно співпрацює з Національною поліцією.

У Франції діє наближена поліція - це форма децентралізованої поліції, яка надає перевагу переконанню та профілактиці, а не застосуванню примусових заходів, зв'язкам і співпраці з громадою. Наближена поліція передбачає набагато детальнішу «територіалізацію» дій поліції для того, щоб дати їй змогу знати краще не лише свою територію, а й населення, що мешкає на ній. Вона організовується за територіями. Територіальне закріплення поліції має посилити її прозорість і сприяти налагодженню стосунків довіри з населенням.

Жандармерія Франції обслуговує 90% території та є підпорядкованою Міністерству оборони, а поліція обслуговує 10% території та є підпорядкованою Міністерству юстиції. [5]

Муніципальні підрозділи поліції Франції нечисленні, їх функції зводяться до виконання обов'язків щодо підтримання громадського порядку. Крім того, утворюються вони лише в середніх і відносно невеликих містах із населенням понад 10 тисяч мешканців. [2]

Діяльність муніципальної поліції Франції ґрунтується на таких засадах: вона повинна максимально орієнтуватися на розвиток системи патрулів, бути доступною для населення, спрощувати контакти, діяти шляхом реальної присутності; забезпечувати узгодженість дій поліції й інших організацій на одній території, тобто налагоджувати взаємодію між різними поліцейськими структурами, коли на одній території проводяться паралельно дії різних правоохоронних органів - державних і місцевих; сприяти створенню стосунків нового типу між поліцією й мешканцями, знати потреби своєї громади та задовольняти їх; наближена поліція є поліцією профілактичною, репресивною та залякувальною одночасно; вона повинна діяти за стратегією «залякування присутністю» шляхом посилення патрульної поліції.

Іншою за способам фінансування є місцева поліція Нідерландів. Національна поліція Нідерландів складається з 25 регіональних служб і національного агентства поліцейської служби. Двадцять п'ять регіональних служб несуть відповідальність за виконання поліцейської діяльності в своїх регіонах. Кожна служба очолюється регіональним поліцейською радою, що складається з мерів і головних прокурорів. У географічному плані кожен регіон складається з кілька районі, які виконують спільні та спеціалізовані завдання. Кожен район складається з декількох підрозділів нижнього рівня або бюро, а кожна служба має ряд спеціалізованих управлінь. Говорячи про управління., Міністр внутрішніх справ і відносин королівства несе відповідальність за центральну адміністрацію поліції в Нідерландах. Один з мерів (Бургмейстер), в регіоні є адміністратором служби. Спільно з головним прокурором він несе основну відповідальність за діяльність поліцейської служби. [1]

Підсумовуючи вищенаведене можна виділити три способи фінансування організації та діяльності муніципальної поліції у зарубіжних країнах:

1) спосіб фінансування при якому здійснюється поєднання фінансувань як місцевого бюджету так і державного бюджету (Великобританія).

2) фінансування здійснюється за рахунок державного бюджету (Нідерланди);

3) фінансування здійснюється органами місцевого самоврядування (Франція);

В Україні теж були і є спроби наблизити поліцію до населення громад.

Так в  Україні в деяких містах вже функціонує Муніципальна варта. Муніципальні підрозділи по забезпеченню правопорядку, були створені за рішеннями відповідних міських рад у Львові, Вінниці, Кременчуці, Одесі, Чернігові, Дружківці, Дніпрі, Ірпені Київської області та інших містах, та створювалися у формі комунального підприємства для виконання повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення на території міст законності, правопорядку, охорони прав, свобод, законних інтересів та майна територіальної громади, в межах наданих повноважень, захисту депутатів та посадових осіб міської ради від протиправних посягань, які пов’язані із здійсненням повноважень та основних завдань, а також від перешкоджання у виконанні ними службових обов’язків. Проте створення органів муніципальної поліції відбувалося без закону, який би регулював повноваження і функції муніципальної поліції.

І відповідно, у створених органів є тільки ті повноваження, які є у звичайного громадянина: побачив злочин, правопорушення — повинен зупинити правопорушника і у разі потреби затримати людину до приїзду поліції.

Також, в рамках проекту Національної поліції України «Поліцейський офіцер громади» метою якого є тісна взаємодія поліцейського з об’єднаною територіальною громадою та орієнтація на її потреби.

Проект передбачає, що офіцер поліції буде тісно взаємодіяти з жителями громади та орієнтуватися на їхні потреби. 80-90% робочого часу поліцейський знаходитиметься в громаді. Він повинен бути доступний для населення, повинен знати мешканців території, яку обслуговує, їхні проблеми та повинен надавати якісні поліцейські послуги. Проектом, серед основних завдань, передбачається, що відповідна громада має взяти на себе частину фінансової підтримки роботи поліцейського.

Однак, нормативним документом, що регламентує роботу поліцейського офіцера громади є Закон України «Про Національну поліцію», а також, наказ МВС України № 650 від 28.07.2017р. «Про затвердження Інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції», в якому немає згадування про поліцейського офіцера громади. Отже, права, обов'язки та функціонал у новостворених офіцерів є як у дільничного поліцейського Національної поліції України. Отже, реальна діяльність буде зведена до виконання поставлених завдань та функцій поліцейського Національної поліції на певній територіально-адміністративній одиниці.

Варто зазначити, що разом із створенням комунальних підприємств та реформування дільничних поліцейських, паралельно іде процес прийняття Закону України «Про муніципальну варту».

Проектом пропонується закріпити права місцевих рад створювати муніципальну варту, яка фінансуватиметься за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету (коштів платників податків – мешканців відповідної громади), або за рахунок інших джерел незаборонених законодавством та виконуватиме роль підконтрольного місцевим громадам механізму забезпечення законності та правопорядку на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Законопроект визначає муніципальну варту як орган в системі місцевого самоврядування з метою забезпечення на території, що перебуває під юрисдикцією відповідної ради, охорони громадського порядку, законності, прав, свобод і законних інтересів громадян.

Проектом до завдань муніципальної варти віднесено забезпечення охорони громадського порядку на території юрисдикції відповідної місцевої ради, у взаємодії з органами внутрішніх справ; профілактика правопорушень; охорона майна, що перебуває у комунальній власності; надання окремих видів правової та соціальної допомоги громадянам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють свою діяльність на території відповідної міської ради та місцевої ради об’єднаної територіальної громади тощо.

Підрозділи муніципальної варти не входитимуть до структури територіальних органів МВС України.

Однак при прийнятті закону України про «Муніципальну варту» варто обов’язково враховати, стан корупції в державі (використання службового становища для отримання неправомірної вигоди), а саме у 2018 році в Індексі сприйняття корупції міжнародної організації Трансперенсі Інтернешнл, Україна зайняла 120-те місце зі 180 країн, що досліджувалися. У 2012 році міжнародна аудиторська компанія Ernst & Young ставила Україну в трійку найбільш корумпованих країн світу разом з Колумбією та Бразилією.

Так враховуючи, стан справ які існують в Україні, а саме, грубе та зухвале порушення Законів України вищими посадовими особами органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій (справа Солончака В. – заступника голови Київської міської державної адміністрації та інші справи в зв’язку з чим було прийнято Закон України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України») однією з головних завдань муніципальної поліції може стати фізичний захист вищих посадових осіб від мешканців громади, дій інших правоохоронних органів та прикриття незаконних дій посадових осіб органів місцевого самоврядування, а в основу діяльності муніципальної варти, можуть бути закладені висновки праці Свешнікова М.І., відповідно до яких була взята ідея про захист одного класу від іншого.

Враховуючи, також, одну з подій, а саме справу В. Глуховері – начальника ГУНП в Дніпропетровській області, яка довела, що структура поліції за якої існує лише Національна поліція піддається тиску з середини.

Відповідно, дієвим способом охорони, громадського порядку, захисту прав та свобод громадян, виявлення правопорушень та невідворотності покарання правопорушників, мінімізації ризиків втручання в діяльність може бути організація діяльності поліції дворівневим способом, при якому існують як Національна поліція так і муніципальна, які діють на місцевому рівні за чіткого розмежування компетенції.

Також, враховуючи досвід розвинених країн західної Європи де муніципальна поліція створюється в містах в яких проживає від 10 тис. мешканців, а подекуди від 100 тис. мешканців, можна впевнено стверджувати, що не кожна об’єднана територіальна громада спроможна буде утримувати муніципальну поліцію, а отже доведеться знаходити способи виконання ЗУ «Про муніципальну варту», а саме здійснювати співфінансування муніципальної варти декількома громадами, проте в будь-якому разі доведеться збільшувати видатки з місцевого бюджету і відповідно або збільшувати ставки податки та зборів, вводити нові податки та збори на платників податків, або зменшувати фінансування інших проектів.

Іншим логічним варіантом, є перерозподіл доходу від ПДФО на користь ОМС, адже із введенням муніципальної варти, кількість поліцейських Національної поліції України, на відповідній території, доцільно було б зменшити, і відповідно зменшити видатки Міністерства внутрішніх справ, а отже і доходи державного бюджету, та надати фінансові важелі для ОМС для можливості збільшити видатки на утримання муніципальної варти.

Висновки:

1.         Муніципальна поліція діє в багатьох демократичних країнах, і довела свою спроможність вирішувати завдання які на неї покладено;

2.         Фінансування муніципальної поліціє можливе з різних джерел, серед яких найрозповсюдженішими є: місцевий бюджет, державний бюджет, змішана форма (місцевий та державний бюджети);

3.         В Україні, як демократичній державі, запроваджуються проекти муніципальної поліції, та здійснюється підготовка нормативно-правової бази для функціонування муніципальних сили правопорядку;

4.         Для функціонування муніципальної варти в Україні необхідно знайти дієвий механізм фінансування, який би задовольняв мешканців громади – людей які сплачують грошові кошти для власного захисту.

5.         Потрібно винайти та забезпечити дієвий механізм функціонування муніципальної поліції для однакового забезпечення всіх класів послугами поліції як у виявленні правопорушень так і наданні допомоги.

 

Список використаних джерел.

1. Баранник П. Д. Організація діяльності поліції, регіональний аспект / П.Д. Баранник // Форум права. -2014. -№ 1. - С.24-32. [Електронний ресурс].-Режим доступу:http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/FP_index.htm_2014_1_6.pdf

2. Головін А.П. Адміністративно-правове регулювання діяльності міліції громадської безпеки : дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / А.П. Головін. - К., 2004. - 212 с.

3. Свєшніков М. І. Основи і межі самоврядування. Досвід критичного розбору основних питань самоврядування в законодавстві найбільш важливих європейських країн / М. І. Свєшніков. - СПб., 1872. - Ч. 1. - 226 с.

4. Капітонова Н.В. Становлення муніципальної поліції Великобританії / Н. В. Капітонова // Часопис Київського університету права - 2016/3. – С. 417- 420

5. Кравченко В.В. Муніципальна міліція в Україні: проблеми визначення законодавчого статусу /В.В. Кравченко // Організаційно-правові проблеми створення та діяльності муніципальної міліції в Україні : [навч.-метод. посіб.]. - К., 2000. - С. 8-20.

6. Фосдік Р. Організація поліції в Європі // Р. Фосдік; під ред. П.І. Люблінського. - Петроград: видавництво: Петроградського міського Самоврядування, 1917. – 257с.

7. Енциклопедичний юридичний словник / під заг.ред. В.М. Лебедєва, В.Є. Крутских. - М.: Славія, 1999. - 652 с.

8.Chandler J. A. Local Government Today. Politics today. Third ed. UK, Manchester & New York. Manchester University press, 2001. P. 21, 25, 32.

9. Code de Procedure Penale. - Paris : Dalloz, 1995. -P. 38-124.

10. Police Force, police service. Care and control in Britain / ed. by M. Stephens and S. Becker. London, 1994. - P. 107.