неділя, 27 січня 2013 р.

УКРАИНА В КОНТЕКСТЕ ГЛОБАЛЬНЫХ МИРОВЫХ ТРАНСФОРМАЦИЙ: ВЕРОЯТНЫЕ ВЕРСИИ РАЗВИТИЯ СОБЫТИЙ

Телешун С.А.,
доктор политических наук, профессор,
заслуженный деятель науки и техники Украины,
заведующий кафедрой политической аналитики
и прогнозирования Национальной академии
государственного управления
при Президенте Украины

Саух Ю.П.,
кандидат философских наук,
доцент кафедры политической аналитики
и прогнозирования Национальной академии
государственного управления
при Президенте Украины

Статья подготовлена на основе материалов мировых и отечественных периодических изданий, сетевых агентств и СМИ: New York Times, Los Angeles Times, The Washington Post, Scientific American, Сouncil on foreign relations, Foreign Policy, информационное агентство Китая “Синьхуа”, Франс Пресс, Le Mond, The Daily Telegraph, The Guardian, Reuters Group, Die Welt, Die Zeit, РБК, Daily, Известия, Российская газета, Новая Газета, Интерфакс (Белоруссия), Газета.ru, Kyiv Post, Власть и политика, День, Зеркало недели, Комментарии, Фокус, Главком, Главред, Обозреватель, Украинская правда, Подробности, Новости Украины, Дело, Завтра, UA Today, Украинские новости, Укринформ, Униан, Интерфакс-Украина, Ліга БізнесІнформ и других.


Системный анализ событий начала XXI столетия позволяет сделать вывод о том, что перед мировыми и региональными актерами, в частности странами «Большой двадцатки», остро стоит вопрос активного поиска эффективных стратегий управления и модернизации существующих моделей государственного и общественно-политического развития, причем как в плоскости глобальных процессов, так и на внутреннем национальном уровне.

В среде политико-экономического бомонда мировых центров влияния идет острая дискуссия о необходимости пересмотра устоявшихся концепций государственного менеджмента и существующих подходов к управлению социальными и экономическими процессами. В частности, ярким подтверждением данных тенденций являются результаты встреч мировых лидеров на форумах в Давосе, Москве, Ялте и др., внутриполитические инициативы президента США Б. Обамы по поводу социальных и экономических реформ, направленных на создание эффективных механизмов и моделей управления, а также совершенствования общественно-политического пространства.

Политические и социально-экономические неурядицы в Еврозоне инициировали активный диалог между самыми влиятельными государствами объединенной Европы в вопросе перспектив будущего ЕС и мира в целом.

В свою очередь руководство Китайской Народной Республики пытается модернизировать собственную общественно-политическую и экономическую модель в соответствии с существующими глобальными тенденциями и вызовами, которые расширяют сферы влияния во всем мире.

Российская Федерация пытается сохранить конкурентную способность государства в форме регионального лидера с перспективой возвращения статуса наднационального государства.

Показательными факторами в вопросе управления социально-экономическими процессами являются события так называемой ”арабской весны” в Тунисе, Египте, Ливии, а также новые по качеству общественно-политические движения в Европе и других странах мира.

Все это вместе может свидетельствовать о неготовности значительной части политической элиты мира адекватно реагировать на кризисные явления в системе международных отношений и мировой экономике и предлагать превентивные модели эффективного развития, способные стать кластерами для развивающихся стран. В этом явлении есть позитив и негатив. С одной стороны, каждый может предложить собственную национальную инновационную модель антикризисного управления, способною стать примером для остальных, с другой стороны отсутствие моделей, способных решить системные конфликты социально – экономического и гуманитарного характера, может спровоцировать региональный хаос с далеко идущими последствиями.

В частности, речь идет о появлении новых глобальных трендов и вызовов, которые предопределяют потребность в новом видении принципов управления:

1. Возростающая роль индивида и его активность в политической и социальной плоскости – повышение “агрессивности” личности и рост кофликтогенности гражданского общества;

2. Увеличение и активизация среднего класса – значительное повышение давления на власть;

3. Появление новых идеологий на основе информационной, коммуникационной и мультимедийной революций – появляются новые социальные связи, типы гражданского поведения, мировоззренческие установки и новые типы социальных рефлексий, что может представлять серьезную угрозу стабильности существующим политическим и экономическим элитам мира;

4. Возникновение новых форм социальной организации и коммуникации (социальные сети, блогосфера и тому подобное) – повышение способности гражданского общества оказывать давление на власть (новейшие способы технологического и организационного влияния);

5. Неэффективность существующего социального договора и недейственность социальных лифтов – усиление социального недовольства и высокая вероятность гражданских волнений;

6. Демографический кризис в развитых странах и, как результат, трудовая миграция (высококвалифицированные специалисты и разнорабочие) из стран, которые развиваются. Потеря человеческого потенциала в странах третьего мира;

7. Растущая роль высокотехнологических средств коммуникации и информационных технологий – повышение социальной и политической мобильности, угроза существующим политическим режимам;

8. Борьба за жизненно необходимые ресурсы (энергетические, земельные, водные ресурсы и ресурсы, которые обеспечивают высокотехнологическое развитие экономики и так далее) – обострение противостояния между мировыми актерами во всех частях света;

9. Стагнация существующей геоэкономической модели (банковская, финансовая, кредитная, монетарная, валютная сферы) – смещение центров экономической активности из стран развитого пояса в страны, которые развиваются, а также ожидание новых волн экономической рецессии;

10. Избыточная концентрация власти и капитала в руках ограниченного круга глобальных суперэлит (ФПГ и транснациональные корпорации) – рост социального напряжения, силовые варианты перераспределения ресурсов и благ;

11. Растущий политический и экономический вес стран, которые развиваются – переформатирование имеющихся глобальных коалиций и вероятные угрозы конфликтов с англосаксонским миром;

12. Появление новых смертельных болезней и штаммов вирусов – трудно контролируемые пандемические взрывы заболеваний во всем мире;

13. Техногенные катастрофы нового поколения.

Все это актуализирует тезис о необходимости создания адекватных существующим тенденциям проектов развития и управления, а также синтеза новых социальных идеологем, способных упорядочить хаотическое движение цивилизации. В свете этих событий показательным является ряд заявлений, докладов и аналитических отчетов ведущих экспертов, исследовательских учреждений, университетов, и так называемых “фабрик мыслей” (К. Поппер, Г. Киссинджер, С. Хантингтон, Ф. Фукуяма, Даль, Г. Алмонд, К. Дейч, Дж. Фридман (Sratfor, США), Council of Foreign Affairs (США), Национальный Совет по разведке (США), агентство Reuters, Scientific American, Сouncil on foreign relations (США), Центр стратегических и международных исследований (США), RAND Corporation, Институт Брукингса (США), Фонд “Наследие” (США), Институт Фрейзера (Канада), Институт имени Джорджа Мейсона (Школа публичной политики), Школа международных отношений имени Эллиота (Университет Джорджа Вашингтона), Институт стратегических исследований имени Дж. Олина (Гарвардский Университет), Институт по изучению проблем безопасности (Европейский Союз), Римский клуб, Ивашов Л.Г. (Академия геополитических проблем, Россия), Дергачев В.А. (Институт геополитики), Центр стратегических разработок (Россия), Фонд эффективной политики (Россия), Китайский институт современных международных отношений, Китайский государственный исследовательский институт, Фонд Конрада Аденауера (Германия), Istituto per gli Studi di Politica Internazionale (Италия), The Foreign Policy Centre (Великобритания), The Stokholm Network (Швеция), ISN (Швейцария)), которые концентрируют свое внимание на актуальных проблемах современности и повышения эффективности механизмов способных реализовать национальные интересы стран, которые они представляют:

1. Управление вновь созданными (новообразованными) рынками (экономика);

2. Энергетика и политика (управление);

3. Предпринимательство (бизнес) и публичная политика;

4. Глобальная политика;

5. Региональная политика (комплексная аналитика по поводу ситуации в регионах мира);

6. Политика в сфере науки и технологий;

7. Философия и публичная политика;

8. Прикладные и информационные технологии;

9. Феномен терроризма, транснациональной преступности и коррупции;

10. Демография и национальная безопасность;

11. Этнические конфликты, проблемы решения гражданских войн и беспорядков;

12. Долгосрочные стратегические программы развития; стратегическое и военное планирование в межвоенные периоды;

13. Прогнозирование и аналитика политических и социальных процессов;

14. Исследование среднеазиатского региона;

15. Исследование китайского региона;

16. Культура в глобальных отношениях;

17. Исследование феномена холодной войны;

18. Новейшие подходы в исследовании безопасности Евразии;

19. Международное сотрудничество в Азии;

20. Космическая политика (программы развития и управления) и т.д.

Среди фактов, которые заслуживают внимания, также следует выделить опубликованный отчет Национального Совета по вопросам разведки США под названием “Глобальные тренды 2030: альтернативные миры”. Авторы документа определяют основные тенденции развития человечества и прогнозируют вероятные пути развития мира. В частности, в докладе отмечен такой перечень вызовов:

1. Сложная демографическая ситуация. В странах так называемого “развитого пояса” происходит уменьшение рождаемости и старение населения, которое приведет к потребности создания искусственной миграции из других стран. Ожидается, что из стран, которые развиваются, будет происходить массовый отток не только интеллектуальной элиты, но и неквалифицированной рабочей силы;

2. Увеличение доли (удельного веса) среднего класса и роли гражданина в глобальной социальной структуре мира и уменьшение разрыва между бедными и богатыми. Это, скорее всего, увеличит возможности граждан влиять на общественно-политические процессы во всех странах мира. Однако у нас возникает вопрос: будет ли устранен разрыв между бедными и богатыми в развитых странах и в странах пояса периферии (вероятные социальные катаклизмы в Азии)?;

3. Кризис классических моделей управления как в глобальном формате, так и на внутреннем уровне управления государством. Поиск альтернативных способов и методов управления глобальными процессами. Своего рода делегирование управленческих полномочий США ряду стран, региональных лидеров (КНР, ЕС, РФ, Бразилия, Турция, Мексика и т.д.);

4. Гуманитарный кризис (прежде всего, недостаток продуктов питания и питьевой воды), что может привести к региональным конфликтам и обострению международной ситуации, особенно в Африке и Азии;

5. Вероятные (возможные) волны новых экономических кризисов и рецессий (банковский сектор, валютные колебания, дисбаланс мировой торговой системы и пр.). В первую очередь это может представлять опасность для развитых стран мира, хотя экономические потрясения не обойдут и другие страны, но по другим причинам;

6. Общественно-политическая нестабильность во многих странах мира (Юго-Восточная Азия, ЕС, РФ, Африка). Вероятны сценарии изменения географической и политической карты мира;

7. Масштабное возрастание роли новейших технологий. В ближайшем будущем использование информационных и военных технологий (гражданами, негосударственным сектором) могут составлять (представлять) серьезную угрозу стабильности как отдельных стран, так целых регионов;

8. Переформатирования центров влияния, рост роли ряда стран и уменьшение влияния других. Прогнозируется последующее укрепление позиций Китая и потеря мощностей (могущества) России. Это в значительной мере способно изменить геоэкономический и геополитический ракурс в глобальном мире;

9. Появление новых межгосударственных объединений и образований на Евразийском суперконтиненте;

10. Энергетическая революция и альтернативные источники энергии (сланцевый газ, биотопливо и тому подобное).

Вышеупомянутые тенденции существенно влияют на Украину и ставят ее в неоднозначную ситуацию, своего рода точку бифуркации, восходящий момент, который способен кардинально изменить как в худшую, так и в лучшую сторону развитие событий в стране.

Следует отметить, что глобальные тренды мира в значительной мере влияют на формирование условий внутри Украины. Во многом украинские тенденции повторяют мировые тренды. В частности, можно выделить следующие аспекты:

1. Рост субъектности и роли гражданина во влиянии на принятие политико-управленческих решений и распределение ресурсов – независимо от эффективности политической власти;

2. Формирование и становление «нового» среднего класса и его социальная радикализация , усиление разрыва между бедными и богатыми;

3. Системный кризис управления и появление новых прагматичных моделей управления;

4. Появление новых социальных технологий на основе мультимедийного общества, которое приводит к возникновению новых общественно-политических идеологий, организаций, моделей поведения;

5. Повышение общественной и политической роли новых форм социальной организации (интернет-сообщества, культорологических, религиозных, экономических, преступных и т.п. сообществ);

6. Растущая роль информационных технологий;

7. Отсутствие реального социального договора между обществом и государством и корпорациями;

8. Неэффективность и порочность действующего социального лифта между гражданином, корпорациями и государством;

9. Демографический кризис. Потеря Украиной человеческого потенциала;

10. Чрезвычайная концентрация рычагов влияния и право распределять ресурсы ограниченным кругом людей, межкорпоративные войны;

11. Неэффективность устаревшей кластерной модели экономики для Украины;

12. Непродуктивные реформы и социальная апатия, перерастающая в акты гражданского неповиновения.

В последнее время в Украине сложилась достаточно сложная социальная, экономическая и политическая ситуация. В опубликованных материалах “Отчет о мировом богатстве 2012” немецкой страховой кампании Allianz, из 52 стран мира, ВВП которых составляет 90% мирового ВВП, Украина очутилась на 49 позиции среди 10 самых бедных стран мира. При этом развитие страны характеризуется увеличением внешнего долга, уменьшением золотовалютного запаса, девальвацией гривны, увеличением разрыва между бедными и богатыми, масштабным оттоком капитала из страны в Европу и США, падением промышленных мощностей, неконкурентной способностью украинских товаров, ограничением экспортно-импортных возможностей страны (СОТ) и так далее.

Наряду с этим, не прекращаются геополитические манипулирования Украиной извне. В сущности, Украину воспринимают как своего рода “дикое политическое поле по отработке новых технологий влияния”. Создается впечатление, что к Украине применяют такие правила игры, когда единственным правилом является отсутствие правил при временном победителе.

Россия продолжает углеводородное и гуманитарное давление на Украину, постоянно держа ее на “газовом крючке” зависимости, пытаясь окончательная втянуть в орбиту своего влияния (Таможенный Союз). По оценкам экспертов, при таких условиях Украина останется формально самостоятельной и в то же время жестко контролированной в энергетической, экономической и внешнеполитической сферах. В данном случае Россия использует «союзную» Украину как фактор давления на западные страны для проведения своей геополитической игры.

США, вместе с ЕС, не прекращая критику политической системы и политического режима в Украине, выстраивают поливариантные модели. поведения. Используя личностные, экономические, этнический факторы развития украинского политико-экономического истеблишмента, западные страны и США с помощью своих «агентов влияния» (политики, общественные деятели, собственники финансово-промышленных групп, общественный сектор и т.д.) посредством экономических, общественных, научно-образовательных, культурных проектов и фондов достаточно удачно осуществляют неформальное влияние на Украину. Что интересно, работа и переговоры ведутся со всеми институциями и актерами (гражданское общество, оппозиция, власть) по классическим схемам бизнес менеджмента.

ЕС, в условиях экономического и административного кризиса, продолжает формировать плацдарм для подписания договора об ассоциации Украины с ЕС без временных рамок, не гарантируя никаких экономических и политических преференций, тем самым пытаясь конкурировать с РФ в вопросе влияния на Украину, ожидая изменения внутриполитической составляющей внутри последней. Вместе с тем, формальный процесс сближения в сегодняшних условиях важен для обеих сторон. В ЕС отмечают необходимость европейского цивилизационного продвижения со всем набором ценностей и мировоззренческих основ на восток Европы, но пока не поднимают вопросы экономического и энергетического развития, ориентируясь на Украину лишь как «буферную зону» собственных финансовых, энергетических, миграционных, территориальных и региональных интересов, параллельно прислушиваясь к внешнеполитическим и экономическим настроениям США.

Очевидно, «давление», а точнее влияние, в различных формах, со стороны ключевых актеров мирового сообщества на Украину, и не только, будет повышаться, что приведет к усилению роли национальных центров принятия политических и экономических решений. Речь может идти как о усилении авторитарной составляющей в управления политическими режимами, так и появлению новых модификаций демократий (контролируемая демократия, управляемая демократия, теледемократия, сетевая, духовная, стихийная демократия и так далее). По крайней мере, до 2015 года (выборы Президента Украины) будет иметь место жесткий контроль государства над всеми сферами жизнедеятельности общества с целью создания эффективных финансовых, организационно-политических, силовых и информационных институтов самосохранения ключевых элементов политического режима.

Постепенно можно будет наблюдать процесс перераспределения капитала, имеющихся ресурсов и расширения монополий с последующим оттоком полученных финансовых дивидендов в страны Запада (Европа, США, Азия, Латинская Америка и др.). Параллельно с модификацией и поиском новых моделей управления будет происходить радикализация населения, существует почва для распространения анархических, изоляционистских и т.п. настроений среди молодежи и среднего класса (в силу их социально-экономической и общественно-политической нереализованности на фоне значительного обнищания населения). Это, в свою очередь, может привести к новым социальным катаклизмам высокого уровня напряжения. Все это будет подогреваться политическими противоречиями и хитросплетениями украинской политики.

При этих условиях главными задачами для действующих лиц публичного сектора становятся:

1. Сокращение бюджетного дефицита и структурных долгов;

2. Поддержка эффективного политического контроля над экономикой, невзирая на процессы глобализации;

3. Стимулирование конкуренции на всех уровнях публичной власти: местный, региональный, государственный и межгосударственный уровень;

4. Удовлетворение растущих требований граждан относительно выплаты и финансирования программ социального характера, которые предоставляются публичными администрациями;

5. Управление конфликтами по перераспределению всех видов ресурсов, путем исключения определенных социальных и корпоративных групп влияния;

6. Повышение профессионального уровня специалистов в сфере управления публичными ресурсами, которые по различным причинам уменьшаются;

7. Применение демократического императива относительно необходимости системной оценки и прогнозирования последствий принятых властью законов и регламентирующих актов;

8. Создание современного, отвечающего реалиям и вызовам, социального лифта, способного аккумулировать все виды ресурсов, реформировать систему управления и удерживать ее от политической деградации;

9. Политическая интеграция политического меньшинства в процесс принятия политико-административных решений и связанное с этим консенсусное управление конфликтами, которые возникают вследствие противостояния большинству.

Однозначно, место Украине в глобальной “перестройке”, по мнению зарубежных экспертов, достаточно номинальное. Украина остается лишь объектом внешних воздействий. Вместе с тем, вызовы, которые стоят перед молодым украинским государством, являются своего рода шансом дать такой ответ, который позволит ей стать конкурентным субъектом в региональных и глобализационных процессах.

четвер, 10 січня 2013 р.

ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО НІМЕЧЧИНИ НА ФОНІ УКРАЇНСЬКИХ РЕФОРМ

Роман Шепетько,
слухач спеціальності «Публічна політика та управління»
Національної академії державного управління
при Президентові України

Сьогодні економіка ФРН знаходиться на передових позиціях серед розвинутих економік світу та є беззаперечним лідером Європейського Союзу. Основи цього лідерства були закладені ще в 50-х роках ХХ століття, коли зруйнована та переможена країна здійснила кардинальні реформи в економіці, що призвели до швидкого зростання виробництва та рівня життя населення. Це явище отримало назву «німецьке економічне диво». Показово, що економіка Німеччини 1950-х років та України на початку 1990-х років віддалено нагадували одна одну:

1. У Німеччині в 1948 році та в Україні на початку 1990-х років полиці магазинів були порожніми, дефіцитні товари видавались по картках (купонах), а на руках у населення і в ощадкасах знаходилась маса знецінених грошей.

2. Економіка Третього Рейху була повністю націлена на виробництво зброї та задоволення воєнних потреб. Україна отримала в спадок від Радянського Союзу економіку з величезною долею ВПК.

3. Німецька економіка мала значні виробничі потужності та джерела дешевої сировини на захоплених територіях (Чехословаччина, Польща, Норвегія, Франція та ін.), які були втрачені із визволенням цих територій. Згодом була втрачена промисловість вже німецьких земель: Сілезії, Померанії та Східної Прусії, які відійшли до Польщі та СРСР, а сама Німеччина була розділена на окупаційні зони, на основі яких постали дві окремі держави. Підприємства радянської зони окупації, де переважало електротехнічне машинобудування, оптичне та хімічне виробництва і поліграфія, зі створенням НДР втратили будь-які економічні зв’язки зі своїми партнерами у ФРН, а отже, було втрачено  замкнутий виробничий цикл в економіці обох країн [14]. У свою чергу розпад СРСР ускладнив співробітництво між українськими виробниками та їх партнерами з інших республік. Розрив економічних зв’язків між республіками призвів до втрати замкнутого виробничого циклу в економіці України.

4. Значна частина німецьких підприємств була демонтована та вивезена у вигляді воєнних трофеїв до країн-переможниць. Особливого поширення ця практика набула в радянській зоні окупації.
Значну кількість українських підприємств у 1990-і роки було закрито, їх обладнання було демонтоване та продане у вигляді металолому.
Таким чином, обидві країни мали схожі стартові умови, але виникає питання, чому в ФРН ситуація кардинально змінилась вже через 10 років, а в Україні ні?
Розглянемо основні фактори, які допомогли Німеччині досягнути таких вражаючих результатів, та порівняємо їх зі станом справ в Україні.
1. Наявність кваліфікованої дешевої робочої сили – важливий фактор економічного розвитку, оскільки низькі зарплати, через зниження собівартості, підвищують конкурентоспроможність продукції, стимулюючи тим самим виробництво.
В перші післявоєнні роки в Німеччині панувало масове безробіття, причиною якого були: ліквідація військового виробництва, демобілізація колишніх військовослужбовців та масовий потік біженців з Центральної та Східної Європи (10 млн. осіб). Зі зростанням виробництва додаткова потреба в дешевій робочій силі задовольнялась залученням робітників із Туреччини, Югославії, Італії та інших країн.
В Україні, незважаючи на значне зростання серед молоді популярності на юридичні та економічні спеціальності, все ж присутній значний потенціал спеціалістів з технічною освітою. Але без державної програми розвитку виробництва, без сприятливого інвестиційного клімату, який би привабив іноземного інвестора, українська промисловість не спроможна забезпечити їх гідною роботою та оплатою. Тому українських спеціалісти змушені шукати щастя за кордоном.
2. Розвинутий малий та середній бізнес є надійним показником здоров’я економіки, без якого немає місця «економічному диву». Сьогодні в Німеччині потужний малий бізнес є «візитною карткою» країни: частка підприємств з числом працюючих менше 500 осіб тут складає 99%. На їх долю припадає 70% робочих місць, 45% податків з обороту, 30% німецького експорту та 57% ВВП [8]. Але основи для таких досягнень були закладені саме в 1950-х роках, коли були створені найсприятливіші умови для розвитку невеликих підприємств.
В Україні сектор малого та середнього бізнесу малорозвинутий та формує лише 12 – 14% ВВП [9]. Основними проблемами на шляху його розвитку є: несприятлива податкова політика, відсутність державної підтримки, непрогнозованість та корумпованість влади.
3. Складні часи для держави породжують видатних людей. В Німеччині в найтяжчі часи з’явились дві видатні особистості: канцлер ФРН Конрад Аденауер – батько-засновник нової Німеччини та міністр економіки, а згодом федеральний канцлер Людвіґ Ергард – ідеолог «економічного дива».
Перший з них пройшов важкий шлях до свого покликання, пережив арешти, гоніння та втрату близьких людей. Та труднощі загартували його, навчили не боятись стрімкої течії та йти проти неї, приймаючи виважені політичні рішення, навіть коли найближче оточення було налаштоване проти. Яскравий тому приклад – рішення про виплату 1,5 мільярда американських доларів відшкодувань за злочини Голокосту або рішення встановити дипломатичні зв’язки з СРСР в обмін на звільнення військовополонених. Своїми діями Аденауер досяг такого авторитету та політичного визнання, що ніхто не наважувався суперечити його рішенням – ні у його власній партії, ні за її межами.
Вперше в історії Німеччини Аденауер зміг об’єднати розколоте за релігійною ознакою суспільство, створивши політичну силу – Християнський демократичний союз (ХДС/ХСС), до якого увійшли представники двох головних конфесій – протестантів і католиків. Будучи далекоглядним політиком, він зміг оцінити переваги об’єднання Європи і спільно з Шарлем де Ґоллєм здійснив чи не найголовніший крок на шляху до створення Європейського Союзу – припинив багатостолітню ворожнечу між народами Німеччини та Франції.
Особливістю Людвіґа Ергарда є те, що на державній посаді опинився вчений-економіст, який зумів синтезувати найкращі ідеї різних економічних вчень, створити з них модель соціальної ринкової економіки, переконати населення у правильності своїх поглядів та вдало застосувати ці ідеї на практиці.
В Україні, на нашу думку, ще не було при владі особистості, подібної до Аденауера, яка би змогла об’єднати українське суспільство, розколоте за мовною та ідеологічною ознаками та однаково позитивно сприймалась як на сході, так і заході країни.  Не було при владі і вченого-економіста на кшталт Ергарда, незважаючи на те, що вітчизняні державні діячі полюбляють, прийшовши до влади, отримувати вчені звання.
4. Сьогодні без розвитку науки та науково-технічного прогресу неможливо уявити жодного економічного розвитку. В Німеччині швидко усвідомили це правило, тому тільки в 1950-х роках витрати на науку та конструкторські розробки зросли в 5 разів. Для запобігання «відтоку мізків» була піднята оплата праці вчених. Як наслідок, продуктивність праці зросла на 60% та сприяла швидкому розвитку промислового виробництва, зокрема у секторах автомобілебудування (в 4,6 рази) та виробництва побутової техніки (в 3 рази) [4]. Нові наукові винаходи сприяли створенню нових галузей: електроніки та нафтохімії [2].
В Німеччині і сьогодні до науки особливе ставлення, про що свідчать високі витрати на наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) – понад 2,6% від ВВП [10]. Число вчених Німеччини, які отримали престижну Нобелівську премію, давно перейшло позначку у 100 осіб та зростає з кожним роком; за цим показником Німеччина займає третє місце у світі [11].
В Україні ставлення до науки прямо протилежне. В 2013 році, замість обіцяної суми в 3,8 млрд. грн., уряд спромігся виділити лише 2,57 млрд. грн. – суму, якої недостатньо навіть на оплату праці науковців, не кажучи вже про витрати на наукові дослідження.
За роки незалежності видатки держави на НДДКР зменшились у 8 разів та становлять незначні 0,3% від ВВП [12]. Саме тому багато вчених, не маючи змоги реалізувати свій потенціал на батьківщині, виїжджають за кордон. Як наслідок, за кількістю вчених на одну тисячу населення Україна опустилася до рівня Молдови [13]. Україна дала світові 7 лауреатів Нобелівської премії, але на момент її отримання жоден з них не проживав в Україні та мав громадянство інших країн.
5. Низькі витрати на утримання армії є сприятливим фактором для розвитку економіки. Німеччина до 1955 року не мала власної армії та військових витрат, а заощаджені кошти інвестувались в розвиток виробництва та інфраструктури. І сьогодні військові витрати Німеччини – 1,5% від ВВП – нижчі за середньосвітовий рівень (2%). В Україні цей показник становить 2,8%.
Німеччина з населенням вдвічі більшим ніж в Україні, та з ВВП, що перевищує український показник у 11 разів, утримує таку ж кількість військовослужбовців, що і Україна – приблизно 190 тисяч осіб.
Говорячи про доволі високі військові витрати України, варто визнати, що наявна тенденція їх поступового зниження. Адже у 1990 році кількість військовослужбовців в Україні становила 780 тисяч [1].
6. Ефективність використання грошових ресурсів однозначно свідчить про ефективність господарювання. Говорячи про інвестиції, можна згадати економічний показник рентабельності інвестицій, який показує віддачу від кожної одиниці інвестованих коштів.
В Німеччині рентабельність інвестицій, отриманих для відновлення економіки за «Планом Маршалла» була на неймовірно високому рівні. За оцінками спеціалістів, повна віддача від кожного вкладеного в економіку країни долара у 50-ті роки складала майже 10 – 20 доларів або 1000 – 2000% [2].
В Україні показник отримання кредитів також знаходиться на високому рівні, про що свідчать значні суми зовнішнього державного та валового боргів – 37,87% та 74% ВВП відповідно [3], але ефективність використання цих коштів надто низька. Непоодинокі випадки оплати кредитними коштами відсотків за попередніми кредитами та «залатування» ними «бюджетних дір».
7. Грошова реформа 1948 року в Німеччині змогла вирішити два найгостріших питання: повернути грошам давно втрачену цінність та різко скоротити об’єм грошової маси. Коли грошова маса зменшилась, зникла інфляція та «чорний ринок», було скасоване державне регулювання цін – це дало поштовх для зростання виробництва. Найяскравіше ці події описали французькі економісти Жак Рюеф та Андре П’єр: «Чорний ринок раптово зник. Вітрини наповнились товарами... Скрізь мертва тиша руїн поступилась місцем шуму будівельних майданчиків... Ще вчора німці тинялись по місту в пошуках їжі, а вже через день виробляли цю їжу» [4].
Україна, на відміну від Німеччини 1948 року, була менш підготовлена до грошової реформи 1996-го. Не було достатньо розвинутої капіталістичної структури; інститути ринку – банки, біржі, приватна власність на засоби виробництва та землю — перебували в зародковому стані; населення не мало досвіду підприємництва. Українська грошова реформа здійснювалась без супроводжувальної програми економічного розвитку, виваженої податкової та інвестиційної державної політики, тому не могла мати довготривалого позитивного ефекту та не стала «стартовим майданчиком» для «злету» української економіки.
8. Великий розмах будівництва в країні стимулюють швидкий розвиток не лише будівельної та суміжних галузей, але й  усієї економіки.
В 1950-х рр. в Німеччині спостерігався бум у житлово-будівельній галузі. Зведення доступного житла стало національним пріоритетом, особлива увага приділялась державою будівництву житла для малозабезпечених. Оцінити масштаби будівництва допоможуть наступні цифри: число зайнятих в будівельній галузі досягло 10% від загальної кількості всіх працюючих; загальний обсяг зведеного житла склав 250 млн. кв. м (5 млн. квартир); частка державних інвестицій складала 30 – 50%; за один тільки 1953 рік було зведено 25 млн. кв. м житла (500 тис. квартир). В 1963 році на 100 жителів ФРН припадало 30 квартир, або, іншими словами, кожна сім’я мала окреме помешкання [5; 6].
В житловому будівництві України за період 2000 – 2008 років також спостерігався певний розвиток. Хоча загальний обсяг зведеного житла за вказаний період значно поступався німецьким показникам та складав лише 93 млн. кв. м (1,8 млн. квартир). Найкращим для України був 2008 рік, коли було здано 10,5 млн. кв. м житла (210 тис. квартир) [7]. Та придбати це житло значна частина українських сімей не могла.
Основними причинами, що завадили будівельній галузі стати локомотивом піднесення економіки України, були:
– низькі державні інвестиції та відсутність належного державного регулювання;
– незацікавленість будівельних компаній, які перебувають у приватній власності, у зведенні соціального житла та зниженні цін на житлову площу (показники рентабельності будівництва зазвичай перевищували 100%);
– спекуляції та махінації на житловому ринку, які призводили до значної переоцінки вартості житла;
– економічна криза 2008 – 2009 років.
9. Наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років ФРН мала сприятливі геополітичні умови для розвитку своєї економіки. Політичні діячі США, як країни, що була одним із основних ідеологів «холодної війни», були дуже зацікавлені у швидкому піднесенні промисловості та добробуту громадян ФРН, з метою припинити поширення комунізму та впливу СРСР на країни Західної Європи. Сьогодні Україна не має такої сприятливої геополітичної обстановки, оскільки не існує ані Радянського Союзу, ані «холодної війни», тому жодна країна не має особливого зацікавлення у швидкому зростанні промисловості та добробуту українських громадян.
Отже, з усіх вищенаведених факторів в українській економіці присутня лише дешева робоча сила.
За іншими з розглянутих критеріїв, в Україні відсутні достатні передумови для швидкого економічного розвитку:
·  будівельна галузь потребує значних державних інвестицій та програми розвитку;
·  через низьку рентабельність використання кредитів, запозичення, замість стимулювання економічного розвитку, лише стримують його;
·  малий та середній бізнес, придушений податками, перебуває в аморфному стані;
·  наука фінансується за залишковим принципом, тому українські вчені, замість займатись науковими дослідженнями, змушені вирішувати соціальні та побутові проблеми своїх сімей;
·  рівень військових витрат ще надто високий.
Розглянуті вище фактори змальовують достатньо песимістичну картину щодо перспектив швидкого економічного піднесення, проте, незважаючи на це, Україна має достатній потенціал для економічного піднесення, враховуючи сучасну геоекономічну та геополітичну ситуацію.
 

Список використаної літератури

1.                Рада скоротила чисельність армії на 7,9 тис. oсіб. // ВКурсе; Новини; Події. http://vkurse.ua/ua/events/na-7-9-tys-chelovek.html. 13.05.2011.

2.                Тимошина Т.М. Экономическая история зарубежных стран. – М.: Юстицинформ, 2003. – С. 312 – 332.

3.    Державний борг України становить понад $60 млрд // iPress.ua = Бізнес & Фінанси; Новини. http://ipress.ua/news/derzhavnyy_borg_ukrainy_ stanovyt_ponad_60_mlrd_ 4831.html. 19.07.2012.

4.                Эрхард Людвиг. Благосостояние для всех. М.: Начала-Пресс, 1991. 336 с.

5.                Страгис Ю.П. История экономики. М.: ТК Велби; Проспект, 2007. С. 416 452.

6.                Как они обустроили Германию / С.Сумленный // Эксперт. 2007. №4. С. 32 37.

7.                Державна житлова політика України: Проблема соціально-економічної ефективності / Національний ін-т стратегічних досліджень; Відділ соц. політики // Круглий стіл. 2012. 16 жовтня.

8.                Система поддержки предприятий малого и среднего бизнеса в Германии / Клаус Брюммер // Проблемы теории и практики управления. 2002. №2.

9.                Малий і середній бізнес втішили законом // Про гроші = finance.ua. – 2012. – 23 бер. 09:20. http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/03/23/273716.

10.           Рогов С.М. Россия должна стать научной сверхдержавой. Невостребованность науки как угроза национальной безопасности: Докл. / Засед. Презид. РАН 16 мар. 2010. Табл. 5. Общие внутренние расходы на НИОКР.

11.           Нобелевские лауреаты // Новости США. http://www.iloveusa.ru/ baner/names/nobel/

12.           Прокуратура фінансується на 20% краще, ніж наука / І.Лавриненко // Ракурс; Суспільство; Людина.— http://racurs.ua/print/87. 06.12.2012. 10:01.

13.           Майже в три рази зменшилася кількість науковців в Україні з 1991 р. // Ракурс; Суспільство; Людина. http://racurs.ua/news/3520. 05.12.2012.

14.           Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки. 1945 2002 роки. К.: Либідь, 2004. С. 210.