пʼятниця, 31 березня 2017 р.

Дебатні ігри «Соціал-демократичні цінності: дебати про майбутнє»



З 21 по 24 березня (в четверте) на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка пройшли Дебатні ігри «Соціал-демократичні цінності: дебати про майбутнє». Організаторами виступили кафедра політології філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка, Українське відділення Міжнародної Асоціації Студентів Політичної Науки, представництво  Фонду Фрідріха Еберта в Україні при участі Національної академії державного управління при Президентові Україні.

Особливої гостроти набув дискурс щодо ролі публічної політики та адміністрування у цьому процесі. Розкрито методологічні основи суспільного розвитку та публічної політики, зосереджено увагу на пріоритетах її формування.

В роботі конкурсних дебатів  прийняли участь одинадцять команд із різних університетів України, від Національної академії державного управління при Президентові України професор кафедри політичної аналітики і прогнозування Стадник М.М. та доцент кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Борщ Г.А.
Професор Стадник М.М. у своєму виступі розкрив стратегічні пріоритети розвитку українського суспільства та соціал-демократичні принципи публічного управління. Виокремив роль публічної політики у цьому процесі. Доцент Борщ Г.А. охарактеризував загальні тенденції соціально-економічного розвитку та показав роль децентралізації в публічно-управлінському процесі. Президент Українського відділення Міжнародної Асоціації Студентів Політичної Науки Телешун Я.С. та координатор програм Фонду імені Фрідріха Еберта О.Давліканова, звернули увагу про необхідність створення сучасних конкурентних моделей публічного управління в Україні на базі соціальної відповідальності, професіоналізму та патріотизму. Майбутнє української держави на їх думку може лише бути в умовах інтелектуальної, конкурентної  і технологічної економіки і управління.

Особливого значення набув дискурс щодо підготовки фахівців публічної політики та адміністрування в Національній академії державного управління для органів публічної влади. Дванадцять студентів-політологів, із різних ВУЗів України, виявили бажання поглибити свої знання та отримати фахову підготовку в НАДУ.

четвер, 16 березня 2017 р.

Соціальний результат реформ може стати лакмусовим папірцем перспективності «українського проекту» та зрілості нації


Сергій Телешун, 
доктор політичних наук


Події в Україні та у світі розгортаються так блискавично і неочікувано, що дуже важко спрогнозувати подальший розвиток подій. Про те, що ми можемо протиставити Росії в цій гібридній війні, що може прийти на заміну “мінським угодам”, як розвиватимуться відносини в трикутниках Україна-США-Росія та Китай-РФ-Іран, а також про нові політичні світові тренди Укрінформ поговорив з Сергієм Телешуном – доктором політичних наук, професором, завідувачем кафедри політичної аналітики та прогнозування, директором Інституту державної служби і місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України.

- Росія вже практично три роки веде гібридну війну проти України. Вона вичавлює кримських татар з окупованого Криму, продовжує гнати озброєння на Донбас, розповсюджує по всьому світу інформаційні фейки, формуючи неіснуючу реальність. І паралельно намагається впливати на результати виборів у європейських країнах і навіть США, допомагаючи перемозі лояльних до РФ політсил. Що можна їй протиставити?

- Бажання, політичну волю, нелінійне мислення, ефективне публічне управління, якісне використання усіх видів ресурсів, боротьбу із застарілими кліше і кластерами  управління, соціальними комплексами   тощо. Наша конкурентність визначається не тільки інституційними змінами, а й соціально значущим результатом, спроможним зменшити кількість  суспільних проблем і конфліктів,  визначених як колективні. Менше проблем – ми більш конкурентні, а значить - стійкі у протистоянні з ким би то не було.
Російська Федерація через призму «цивілізаційних конфліктів» проводить агресивну зовнішньо політику. Суть цієї політики полягає у тому,  що РФ пропонує свої послуги частині західних еліт, перед якими  стоять питання зовнішнього і внутрішнього характеру. Або напряму звертається до громадян  інших держав - пропонуючи  «антикризовий сервіс» у нейтралізації  загроз світового порядку. Як наслідок, національний політико-економічний бомонд цих держав втрачає довіру та легітимність у власній країні і схильний до політичного та економічного конформізму.  Ціна – нові правила гри навіть за рахунок власних принципів, договорів і «союзників». Варто звернути увагу на дослідження Інституту Геллапа  щодо вивчення суспільної думки за період жовтень-грудень 2016 року. Чотири країни НАТО готові отримати військову допомогу від Росії у випадку агресії,  ніж від партнерів по блоку. І справа не тільки у «підривній діяльності», але й у довірі щодо спроможності, ефективності і надійності існуючих безпекових механізмів партнерів.
Крім того, пасивна демагогія породила агресивну пропаганду різного ґатунку, яка  через емоції, змішування брехні і правди, пересмикування або замовчування фактів -  спрямована на суспільну деморалізацію та  створення за кордоном груп тиску з підтримки політичного курсу країни-замовника. На жаль, це хвороба не одного континенту і не однієї країни, проте стратегію і тактику у цьому питанні варто постійно корегувати, відповідно викликам і загрозам, забезпечивши відповідні  структури  інтелектуальними  і фінансовими ресурсами.

- Перемога Трампа. Як вона вплине на світову систему стримувань і противаг? Нова адміністрація США підтримуватиме Україну? Нам варто сподіватися на отримання військової допомоги? Зброї? Чи можливі якісь підкилимні домовленості між Трампом і Путіним, скажімо так, про перерозподіл "сфер впливу" в світі? Чи стала Росія фактором американської внутрішньої політики?

- Так. Ми вже говорили, що світова політична система зазнала істотних змін. Вона вже не буде такою, як була 5, 3, 1 рік тому. Кожен із світових гравців шукає найбільш вигідну конфігурацію союзів і коаліцій, спроможних реалізувати власне бачення національних інтересів на найближчі 7-18 років. Більшість країн Старої Європи, США  будуть йти від внутрішньої складової національної політики. Частина младоєвропейців спробують як в рамках ЄС, так і поза Євросоюзом, формувати нові стратегічні союзи. Китай, Індія, Іран, Росія, Туреччина - балансуватимуть на системних і штучних протиріччях. Щодо Америки, то, на мою думку, Адміністрація Президента США під впливом груп інтересів спочатку завершить непублічний процес формування  пріоритетів у зовнішні політиці, а вже потім, по ситуації, формуватиме публічну -  офіційну позицію.
Щодо США та Росії, то вони навряд чи у найближчий час  будуть великими друзями, але зможуть бути партнерами по окремим питанням тактичного характеру. Ще раз підкреслюю, що у Вашингтоні і Москві  уточнюються окремі позиції, контакти, бачення, і формується «картинка» майбутнього по найбільш болючим питанням зовнішньої політики.  Загалні слова,  ситуативне управління проблемами з униканням відкритих конфліктів - ось формальна логіка поведінки.
Щодо України, то багато що залежить від  самої України. Шалений викид  «планів мирного врегулювання українського питання»  з різних сторін  більше схожий на зондаж як суспільства, так і «високих сторін» з боку окремих груп тиску як в Україні, Росії, США, так і окремих країн Євросоюзу (Німеччина, Франція, Нідерланди, тощо).  Не виключено, що Україні буде запропоновано два  варіанта стратегії розвитку  – публічний і непублічний. Як варіант, австрійський формат: «Нейтральна, незалежна, позаблокова  Україна». Проте, місце для маневру є, головне, хто і з якою метою і ким буде  маневрувати. Головне у боротьбі за Україну і мир у Європі - не втратити Україну як державу і народ, що претендує на право бути гідним власного політичного і соціального вибору.

- Два роки  тому ви говорили, що, цитую: "Від міфу «Мінські угоди вичерпають конфлікт» варто переходити до покрокових, але реальних дій щодо інтеграції Донбасу в Україну"... На сьогодні склалась така ситуація, що "Мінські угоди" фактично не виконуються. Що може прийти їм на заміну?

- Ефективна публічна політика, соціальні наслідки інституційних реформ, результативні дії силового блоку по всім безпековим напрямкам, новий зовнішньополітичний формат з «дорожньою мапою» змін та  розробка нової  стратегії внутрішньополітичної  інтеграції Україна: «Україна сильна, стабільна, соціальна, конкурентна і суверенна».

- Блокада торгівлі з ОРДЛО. Що за цим стоїть? Яка основна мета організаторів блокування?

- Коротко, основна причина  у тому, що у нас в Україні: гібридна війна, гібридний мир, гібридна  економіка, гібридна політика тощо.  Невизначеність владним політичним класом інституційного та субстанційного змісту політики щодо кінцевих результатів у цих регіонах,  недолугі загальні і, особливо, інституційні норми,  корпоративні і політичні інтереси різних політичних і економічних  гравців, інтереси неукраїнських резидентів у цих регіонах, соціальне зубожіння та військове протистояння постійно провокуватиме конфлікти регіонального і загальноукраїнського рівня. Війна - це велика трагедія, але й великі прибутки для тих, хто через різні види насильства може сказати останнє слово, від якого залежать життя мільйонів.
В Україні останній конфлікт свідчить про те, що політичний клас більше обслуговує ситуацію, ніж займається формуванням, а також контролем за развитком ситуації та отриманням якісних соціальних результатів. Слабкістю ситуації користуються наші опоненти, котрі посилюють розхитування. У результаті, цією ситуацією користуються опоненти, а також союзники і просто бажаючі побачити неефективність “українського проекту”.

- Ватажки квазіутворень "ДНР/ЛНР" заявили про “націоналізацію” всіх підприємств, які перебувають на окупованих територіях, але зареєстровані і платять податки в Україні. Пізніше - що російський рубль стає основною валютою на цих територіях. Це примус до згоди України на "особливий статус Донбасу"? Чи, можливо, Росія вирішила анексувати ці території так, як раніше Крим? Чим Україна готова пожертвувати заради миру?

- Питання риторичне і в українському політикумі блукає не перший рік. Відповідь на нього дало суспільство через  боротьбу за свою державу, територію, соціальну гідність. Якщо б не війна, українці незалежно від своїх політичних поглядів жорстко спитали би  постмайданівську владу про результати її діяльності. А в принципі, ситуація з “ДНР/ЛНР” більше схожа на ситуацію, що складалася в  Абхазії та Осетії.
В України немає вибору щодо реформ. Повернення у минуле у такому стані – неможливе

- Як ви оцінюєте процес реформ в Україні? Децентралізація? Реформа правоохоронних органів? Судової системи? Ви можете назвати найбільші, на вашу думку, удачі і провали за три роки після Майдану?

- На мою думку, в України немає вибору щодо реформ. Повернення у минуле у такому стані – неможливе. Соціальний результат реформ може стати лакмусовим папірцем перспективності «українського проекту» та зрілості української нації і політичного класу. За цих умов ми або отримуємо результат у вигляді успішної і конкурентної держави, або Україна перетворюється на квазідержаву з обмеженим суверенітетом і з зовнішнім управлінням. Нинішні труднощі з реалізацією реформ, невідповідність результатів поставленим цілям, суспільне розчарування, примушують звернути особливу увагу на  процеси, які ведуть до прийняття рішень щодо реформ і процеси їх реалізації. Дуже часто відсутність механізмів або, як підкреслюють експерти, дисфункціональність інститутів публічної політики, призводить до того, що вона з інструменту вироблення політики перетворюється на самоціль. Пересічного обивателя мало цікавлять  інституційні складові процесу реформ, його цікавить порядок денний змін та власна соціальна перспектива.

- Як можна змінити цю ситуацію?

- Переважна більшість громадян в Україні очікують бути залученими через різні механізми комунікацій до формування програми діяльності уряду у вигляді  складання рейтингу проблем, що визначені суспільством як нагальні, та мати право  голосу у справах уряду щодо питань, які впливають на їх інтереси. Значна кількість проблем  зосереджуються у площині вироблення  загальноколективних цілей, їх пристосування, співіснування на перехресті дій владних інститутів, громадськості  та груп інтересів. Ефективне реформування управління можливе за умов чітко визначених цілей та завдань, персоніфікованої  функціональності і політико-правової відповідальності виконавців, концентрації ресурсів та аналізу  отриманих результатів. Недовіра до реформ, про що свідчать соціологічні дослідження, - це недовіра до курсу політичної влади та її неспроможність реалізувати суспільні очікування. Особливо це небезпечно в умовах системних конфліктів та так званої гібридної війни. 
Але реформи, попри непопулярність і складність їх реалізації, не повинні ототожнюватися зі злиднями, вони повинні мати матеріальний вимір суспільних змін на краще.  Показником змін є ступінь розвинутості публічної сфери та демократичності суспільства, навіть в умовах  війни. Наявність і реалізація основних, близько 20, критеріїв розвинутості публічної сфери та демократичності суспільства у практичній діяльності реформаторів може зробити Українську державу не тільки апаратом примусу, насильства і контролю, а й ефективним менеджером сучасних моделей управління  двадцять першого сторіччя.
Реформи у державі  проводяться і зміни є, але у нас недостатньо часу. За цих умов кластерний підхід у реформах державного управління на сьогоднішній день не завжди ефективний і потребує  радикального переосмислення.  Ми потребуємо сучасної моделі управління у глобалізованому світі, яка б мала характеристики «суверенної модернізованої національної держави ХХІ століття. Наша конкурентність на Сході і  на Заході є гарантією збереження нашої політичної, економічної, національної ідентичності в умовах нових глобалізаційних викликів і загроз.

- Нинішній час експерти називають епохою світового безладу, ще - епохою кризи. Чи ви згодні з цим?

- Частково. Більшість явищ і процесів, що відбуваються і відбувалися в Україні, Росії, Туреччині, на Близькому Сході, в Європі та США мають логічно-наслідковий зв'язок і пов’язані з пошуком ефективної моделі публічного управління, спроможної адекватно реагувати на сучасні виклики і загрози. В умовах глобального ринку, комфортної ліберальної політичної і соціальної системи кінця ХХ – початку ХХІ століть, формальних і неформальних угод щодо розподілу сфер впливу між основними світовими акторами та регіональними групами тиску, почалися процеси руйнації старої системи світопорядку. Окремі події у світі, які спочатку сприймалися як явища внутрішнього порядку або технології розхитування ситуації третіми сторонами з часом набули ознак системності і циклічності. Події у Сирії, Революція Гідності, міграційні процеси, насильницькі зміни кордонів, криза ідентичності у Євросоюзі, BREXIT, події у Туреччині, «гібридні війни», посилення праворадикальних рухів у Європі, перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США, стихійна децентралізація і регіоналізація та багато інших знакових подій – засвідчили про завершення старої і початок нової ери політичних відносин різного рівня.
Справа у тому, що традиційні моделі управління  не змогли адекватно відреагувати на чергову хвилю викликів і загроз, а центри світового впливу не спромоглися вчасно сформувати зрозумілих антикризових політик і програм в умовах багатовекторної політичної, соціальної та економічної турбулентності.

- І чого очікувати від цих змін, від цієї нової ери відносин? Чи можна спрогнозувати розвиток подій у світі хоча б на найближчий час?

- Криза традиційної ліберальної моделі управління ХХ століття - прошу не ототожнювати з популярними у більшості країн принципами лібералізму - породила суспільні настрої, які можна було б охарактеризувати як ренесанс «національних держав модерного типу» з високим ступенем національного егоцентризму. Глобалізоване ХХІ століття сформувало серед громадян більшості держав Старого і Нового Світу стійкий запит на новий  політичний тренд – «суверенні національні держави суверенних громадян» з ознаками неоізоляціонізму епохи глобалізму. Громадяни маленьких, невеликих і середніх містечок після багатьох років стабільного і сталого життя і розвитку відчули себе не потрібними і не спроможними впливати на формування засад ефективної, в їх розумінні,  внутрішньої публічної політики.  Інтернаціоналізація капіталу, інтелекту, бюрократизація політичних і державних систем фактично  зосередилася у небагатьох центрах прийняття  доленосних політичних і соціально-економічних рішень. Натомість реакція національного середнього класу  не забарилась і набула спочатку стихійних а потім і системних ознак так званої  «стихійної кризи».
Політичний клас вирішив змінити формат комунікації з внутрішнім і зовнішніми споживачами за допомогою переходу від  «демагога-моралізатора» до «популіста-егоцентриста». Проте криза що охопила сфери зовнішньої і внутрішньої політики є лише сигналізатором необхідності зміни моделей управління у п’ятикутнику: держава – суспільство – громадянин – корпорація - наддержавний світ. У цих умовах закономірне відмирання старих форм управління і виникнення нових, побудованих на політичному і не тільки прагматизмі.
Сьогодні в світі набирає силу так звана епоха «егоцентризму», яка характеризується авторитаризацією поведінки політичних лідерів і держав, радикалізацією суспільних настроїв, неоізоляціонізмом, політичною децентралізацією тощо. Держави і політики намагаються сформувати новий вид суспільного контролю, при якому відбувається злам або ревізія окремих ліберальних традицій і моделей управління. Натомість вони  пропонують швидкі і прості рішення, політичне месіанство, гіпертрофовану гідність. За цих умов вертикальна модель  влади втрачає ефективний легітимний громадський контроль, а публічна політика будується на ситуативних технологічних схемах і викликах. Важливо, щоб перехід до нової якості суспільного управління, який можна назвати  «егомодерном»,  не втратив принципи демократизму, інституційної пам’яті та соціальної відповідальності перед власними громадянами і майбутнім світу і власних держав. Одним реченням - все відбувається, як завжди!

- А як щодо Євросоюзу? Якою, на вашу думку, буде стратегічна повістка для країн ЄС в 2017-му році?

- Насиченою. Це тема окремої величезної статті. За моєю оцінкою, перед ЄС стоїть порядок денний із  16 пунктів нагального вирішення проблем внутрішнього і зовнішнього характеру. Мова йде не тільки про збереження ЄС як впливового світового утворення, а й про вироблення ряду політик спроможних адекватно реагувати на сьогодніші виклики і загрози: починаючи від вироблення механізму «БРЕКЗІТУ»  - до напрацювання нового алгоритму у відносинах із США.
Проте, є питання, близько двох десятків, внутрішньої «кухні» взаємовідносин країн ЄС та проблем внутрішньої політики країн-фундаторів.  Мова йде про Велику Британію, Францію, Німеччину, Італію, Грецію, Нідерланди тощо, які поки що перебувають у стадії вирішення і не мають однозначної відповіді.

- Чи надовго намітився союз Китаю, Ірану та Росії?

- Це займе стільки часу, скільки буде потрібно для формування нових ситуативних коаліцій і стратегічних союзів. В еру національного егоцентризму такі утворення можуть бути алогічними і недовготривалими - під ситуацію, а можуть існувати у «сплячому», не публічному режимі десятиріччями. Під час тектонічних  суспільних змін варто звернути увагу на системні, іноді латентні, інтереси окремих груп впливу та їх провідників, які беруть участь у цих процесах, та оцінити вектор глобальних інвестицій у економіку, суспільні сфери  країн, про які йде мова. Що ж до оперативної оцінки, то мені здається, що офіційні та неофіційні представники цих країн, так би мовити, «принюхуються»  до нової ситуації і до можливих партнерів по альянсу. Одним словом, готують «психологічні  профілі» своїх візаві.

- Чи можна вважати, що в Сирії Захід продемонстрував свою неспроможність або неготовність проводити повномасштабну гуманітарну інтервенцію, і ми фактично повертаємося у 19-е століття, в епоху великодержавної політики, коли визначати долі держав буде просто силова складова?

- І так, і ні. Ми не можемо йти вперед з повернутою головою назад, ми повинні - це сприймати як виклик, що потребує вирішення проблеми вже сьогодні, завтра, післязавтра – у залежності від наявності відповідних ресурсів, розуму, ефективності і відповідальності національних еліт. До речі, це стосується України також. Проте,  цей період - не для слабких держав або тих, що попали під зовнішнє управління. Їх майбутнє буде  визначатися  на полях  переговорів інших світових або регіональних гравців.
Енергія, агресія і політична воля при наявності ресурсів - іноді підміняють ефективне управління. Кажуть, хто більше і гучніше кричить, того  краще чують, але чи вирішується проблема, що становить загрозу національній безпеці у довготривалій перспективі?  Нагадаю відому класичну фразу, що приписують Отто Бісмарку: сильна зовнішня політика спирається на ще більш потужну політику внутрішню. Навіть в умовах кризи, у зовнішніх зносинах  виграє та влада, яка має значну підтримку суспільства. А  значить влада повинна бути соціально відповідальною і зрозумілою не тільки для зовнішніх, а й, насамперед, внутрішніх партнерів. Головна загроза - у неефективному управлінні, махровій демагогії, примітивному популізмі та  недолугій пропаганді.

- Дякую за розмову.


Марина Сингаївська. Київ



четвер, 9 березня 2017 р.

Впровадження концепції відкритого урядування в Україні як інструмент демократизації державного управління


Валентина Карлова,

доктор наук з державного управління,

доцент, професор кафедри

політичної аналітики і прогнозування

Національної академії державного управління

при Президентові України

 



Однією з основних рис, що характеризує демократичність процесу управління в державі, є застосування принципів відкритого урядування, що передбачає відкритість та прозорість прийняття рішень органами державної влади, їх підзвітність громадянам, широке залучення громадянського суспільства до процесу прийняття управлінських рішень. Відкрита та прозора влада є запорукою формування і реалізації ефективної публічної політики, спроможної створити реальний громадянський контроль, забезпечити права людини та громадянина, зміцнити довіру громадян до влади.

Сьогодні концепція (стратегія, доктрина) відкритого урядування впроваджується в управління державою в усіх країнах світу, які працюють над поглибленням демократизації державного управління. Аналіз світового досвіду реалізації концепції (США, Канада, Велика Британія, Аргентина, Бразилія, Молдова, Грузія та ін.) у сфері відкритості держави включає значну кількість напрямів, які уряди країн обирають як пріоритетні, в залежності від вирішення загальнонаціональних завдань. У той же час є ряд напрямів, які є невід'ємними для забезпечення відкритості державного управління у будь-якій країні: свобода інформації; відкриті дані; відкритий діалог; відкритий бюджет; відкритий парламент.

Вирішення проблеми відкритості і прозорості влади є одним з напрямків демократичного розвитку України та впровадження європейських принципів діяльності органів влади, цивілізованих норм політичної культури. Але ситуація в нашій державі із відкритістю влади поки що далека від усталених норм розвинутих демократичних країн, за що маємо низьку довіру з боку міжнародної спільноти та інвесторів. Надмірна закритість державної влади обумовлює її відчуження від суспільства, сприяє посиленню корупції, знижує ефективність державного управління та позбавляє його необхідної підтримки з боку громадськості. Зазначене підтверджує актуальність запровадження концепції відкритого урядування для України, адже трансформаційні очікування населення постійно наражаються на закритість влади, чим блокується мобілізація суспільства на вирішення загальнонаціональних завдань. Особливо гострим було розчарування у тій владі, яка прийшла на хвилі «помаранчевої революції» і сприймалася більшістю населення як дійсно «народна».

Неналежний рівень партнерської взаємодії органів державної влади та громадськості, характерний для України сьогодні, впливає на якість управлінських рішень, прояви корупції становлять небезпеку для соціально-економічного розвитку українського суспільства. Проблемою також є низький рівень впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій в державне управління як засіб забезпечення взаємозв’язку між владою і громадянами.

Виходячи з зазначеного, питання впровадження концепції відкритого урядування як інструмента забезпечення відкритості і прозорості державної політики, залучення до її формування інститутів громадянського суспільства, забезпечення професійної чесності в державному управлінні є актуальним сьогодні для нашої держави. Згідно зі Стратегією сталого розвитку “Україна – 2020”, серед довгострокових очікуваних результатів її виконання є переважне забезпечення саме відкритості, прозорості та підзвітності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування [5].

Виконання таких першочергових завдань, як посилення взаємодії органів державної влади та громадськості під час підготовки і виконання управлінських рішень, забезпечення прозорості державної політики і доступу до інформації про роботу органів виконавчої влади та публічної інформації, застосування дієвого інструменту протидії корупції, підвищення ефективності державного управління, зокрема шляхом застосування електронних технологій, є можливим лише за умови тісного партнерства органів державної влади та інститутів громадянського суспільства.

Слід зазначити, що у визначенні концепції відкритого урядування слід виходити з того, що сама ідея цієї концепції виросла із ідеї «відкритого управління» в бізнесі, автором якої вважають американського менеджера Джека Стека, який у 1983 р. у м. Спрінгфілді разом із компаньйонами викупив завод з ремонту двигунів, що перебував на межі банкрутства.

Досягнення максимальної ефективності «відкритого управління» залишилося головною метою цієї стратегії, переходячи із суто господарської до суспільно-політичної сфери, де вона набула назв «концепція відкритого урядування», «відкритий уряд» або «відкрита держава». Вперше на державному рівні термін «відкрита держава» був запропонований герцогом Ланкастером у 1993 році і він мав такий зміст: «Відкрита держава – це частина ефективної демократії. Громадяни повинні мати адекватний доступ до інформації та аналізу, на основі яких держава працює. Міністри і публічні службовці зобов'язані роз'яснювати закони, свої рішення і дії громадськості. Держава, проте, потребує того, щоб зберігати деякі секрети і зобов'язана захищати особисте життя тих, ким вона управляє» [1, с. 25].

Концепція відкритого урядування передбачає здійснення цілісної системи заходів щодо демократизації державного управління з використанням новітніх інформаційних технологій, засобів і форм комунікації. Вона визначає перелік принципів, пріоритетів, завдань організації державного управління на основі залученні громадян, громадських організацій та бізнес-об'єднань до прийняття і реалізації управлінських рішень, підтримки їх права на доступ до документів і дій держави з метою можливості ефективного суспільного контролю за здійсненням нею управлінням країною.

Ефектогенеруючий результат відкритого урядування зумовлений принципами, на яких базується модель взаємодії державної влади та неурядових організацій, такими як: відкритість, спільна участь, партнерство, відповідальність, політична незалежність, етичність [6]. Відкрите урядування покликане забезпечити прозорість діяльності органів влади. Воно надає громадянам можливість знати все про державне управління, брати участь у прийнятті державних рішень, контролювати владу [1, с. 72]. Основоположним в роботі «відкритого уряду» є метод взаємодії, що дозволяє використовувати думки громадян для удосконалення управлінських рішень.

Реалізація концепції відкритого урядування – це послідовне і неухильне дотримання при здійсненні державних повноважень і функцій наступних принципів:

1. Принцип інформаційної відкритості – своєчасне надання інформації про діяльність органів державної влади, доступ до якої спеціально не обмежений законами, актами президента та уряду, яка є відкритою, загальнодоступною і достовірної, в форматі, зручному для її пошуку, обробки і подальшого використання, в тому числі у формі відкритих даних.

2. Принцип зрозумілості – уявлення цілей, завдань, планів і результатів діяльності органів виконавчої влади у формі, що забезпечує просте і доступне сприйняття суспільством інформації про діяльність зазначених органів влади.

3. Принцип залучення громадянського суспільства – забезпечення можливості участі громадян, громадських об'єднань і підприємницької спільноти в розробці і реалізації управлінських рішень з метою врахування їх думок і пріоритетів, а також створення системи постійного інформування та діалогу.

4. Принцип підзвітності – розкриття органами влади інформації про свою діяльність з урахуванням запитів і пріоритетів громадянського суспільства, забезпечуючи можливість здійснення громадянами, громадськими об'єднаннями та підприємницькою спільнотою контролю за діяльністю органів виконавчої влади [1, с. 127].

Для дотримання принципів відкритості органам державної влади необхідно вирішити такі завдання:

– забезпечувати надання в зрозумілій і доступній формі повної і достовірної інформації про цілі, завдання, плани діяльності органів державної влади та хід їх виконання;

– забезпечувати повноту, достовірність, об'єктивність і своєчасність надання інформації про свою діяльність, що підлягає розкриттю в обов'язковому порядку відповідно до вимог законодавства, та надається за запитами громадян, громадських об'єднань і підприємницької спільноти;

– удосконалювати технології надання та роз'яснення інформації шляхом розширення способів і форм її отримання різними користувачами і групами користувачів, забезпечуючи при цьому можливість вибору зручного формату, доступність, простоту, зрозумілість і візуалізацію наданої інформації;

– підвищувати доступність відкритих державних даних для використання громадянами, громадськими об'єднаннями та підприємницькою спільнотою, в тому числі для повторного використання, забезпечуючи вільний доступ в інформаційно-телекомунікаційній мережі "Інтернет" до відкритих даних, що містяться в інформаційних системах органів державної влади, без будь-яких обмежень на їх безпечне використання;

– удосконалювати процеси публікації та інфраструктуру відкриття даних, визначаючи пріоритети їх формування і розкриття з урахуванням їх цінності для суспільства;

– впроваджувати процеси та інфраструктуру, в тому числі електронні сервіси та послуги, для проведення публічних онлайн-консультацій з громадянами та організаціями, а також здійснювати онлайн-інформування, обслуговування та надання інформації про діяльність органу державної влади, одночасно спрощуючи способи взаємодії з громадянським суспільством;

– забезпечувати об'єктивність, неупередженість і публічність процедур формування громадських, експертних і консультативних рад (комісій, робочих груп), що створюються при органах виконавчої влади, наділяти їх необхідними повноваженнями, враховувати думку цих рад при прийнятті рішень;

– формувати і розвивати ефективні механізми оперативного реагування на звернення громадян, громадських об'єднань і підприємницького співтовариства по суті порушених у зверненнях питань;

– удосконалювати форми, методи і способи роботи із засобами масової інформації, соціальними мережами та форумами в мережі "Інтернет"[3].

Принципи відкритості дій уряду упроваджуються шляхом:

– реалізації принципу інформаційної відкритості органу державної влади;

– забезпечення роботи з відкритими даними;

– забезпечення зрозумілості нормативно-правового регулювання, державної політики та програм, що розробляються (чи реалізуються) органами влади;

– прийняття плану діяльності та щорічної публічної декларації цілей та завдань органів влади, їх громадське обговорення та експертний супровід;

– формування публічної звітності органу виконавчої влади;

– інформування про роботу зі зверненнями громадян та організацій;

– організація роботи з референтними групами;

– взаємодія органу виконавчої влади з громадською радою;

– організація роботи прес-служби органу виконавчої влади;

– організація незалежної антикорупційної експертизи та громадського моніторингу правозастосування тощо.

За умови, коли уряд забезпечує прозорість прийняття своїх рішень, ідеї, що виносяться на обговорення громадськості, активно доповнюються і доопрацьовуються з урахуванням громадської думки. Оцінки таким ідеям та проектам рішень даються не самим урядом або окремими посадовими особами, а фахівцями і експертами з недержавної сфери. Це дає політикам можливість отримувати оцінки своїх ідей і інструменти підвищення їх ефективності з багатьох джерел і від багатьох фахівців. Такий підхід є проявом, так би мовити, громадської мудрості. Крім того, він дозволяє уникнути зайвих втрат в державних ресурсах, заощадити кошти платників податків, а також скоротити витрати на проблемні ідеї і ефективно перерозподілити ресурси на перспективні державні проекти.

За відкритого урядування суттєво зростає політична, соціальна і моральна вага інститутів громадянського суспільства, які виконують роль не лише об’єктів, а й суб’єктів на кожному етапі процесу вироблення політичних рішень.

Реалізація концепції відкритого урядування являє собою засіб швидшого досягнення загальнонаціональних цілей, якими є поглиблення демократії, розвиток продуктивних сил, піднесення культурного рівня населення, поліпшення якості життя. Це один із серйозних кроків до модернізації застарілої системи управління, який покликаний вирішити масу назрілих проблем, таких як: корупція; бюрократична тяганина; нестача експертного співтовариства в розробці законопроектів; відсутність громадського контролю за діями влади будь-якого рівня і багато інших.

Впровадження концепції відкритого урядування в Україні є однією з основних форм реформування державного управління на демократичних засадах, бо саме вона надає потенціал безпосередньої взаємодії уряду з громадянами, відкриває нові можливості для такої взаємодії.

На сьогодні в нашій державі реалізована низка заходів, важливих для підвищення рівня відкритості та прозорості діяльності органів державної влади:

– суттєво оновлена законодавчої база з питань діяльності інститутів громадянського суспільства – існує доволі об’ємний пакет правових актів, якими громадянам гарантуються можливості участі у державному управлінні;

– утворений урядовий веб-сайт «Громадянське суспільство і влада» (http://civic.kmu.gov.ua), що спрощує доступ громадян до обговорення проектів суспільно важливих державних рішень та інформації про заходи, що здійснюються урядом і органами виконавчої влади у напрямку налагодження взаємодії з громадськістю, відповідно сайти утворені органами державного управління на всіх рівнях;

– створені центри надання адміністративних послуг, функціонування  Єдиного державного порталу адміністративних послуг, ведення Реєстру адміністративних послуг;

– запроваджено окремі технології електронного урядування;

– упроваджено елементи електронної демократії.

Водночас існує низка перешкод на шляху впровадження принципів і механізмів відкритого урядування. Це, насамперед:

– неготовність та небажання чиновників дотримуватись у своїй діяльності стандартів відкритого урядування;

– низький рівень залучення громадян до вирішення питань, що входять до компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

– низька ефективність урядових антикорупційних програм на практиці;

– низька якість надання адміністративних послуг населенню в деяких центрах надання адміністративних послуг; відсутність системи державного та громадського контролю за діяльністю центрів надання адміністративних послуг, регулярного моніторингу ефективності та оцінки якості надання ними адміністративних послуг населенню;

– наявність проблем запровадження «електронного уряду» та електронної демократії.

Крім того, далеко не у всіх органах державної влади в Україні реалізація принципів відкритості і прозорості носить системний і регулярний характер, і є одним із пріоритетів їх діяльності, а робота з референтними групами з надання інформації, отримання зворотного зв'язку щодо прийнятих рішень і поставлених завдань носить епізодичний характер.

Поки що відкриті дані не скрізь сприймаються керівниками і співробітниками органів влади як системний інструмент, що підвищує якість державного управління і надання державних послуг. Багатозначущі набори даних, затребувані громадянами та бізнес-спільнотою, в силу різних факторів, залишаються нерозкритими.

Мало враховуються відповідними державними структурами пропозиції експертного співтовариства щодо більшої відкритості державної служби, включаючи оптимізацію системи залучення кадрів і оцінки діяльності державних службовців Органи влади і уряд в цілому поки що не перейшли до системної взаємодії з експертним співтовариством – суспільно значущі рішення часто приймаються без будь-якого попереднього обговорення, або таке обговорення проходить формально, не представляються мотивовані обґрунтування при відхиленні пропозицій.

Цей перелік аж ніяк не є вичерпним. Але і з нього можна зрозуміти, що успіх впровадження принципів і механізмів концепції відкритого урядування в роботу органів влади значною мірою залежить від людського фактору – відповідної свідомості та бажання включитися в процес демократизації державного управління самих чиновників.

Для забезпечення реалізації концепції відкритого урядування в Україні, на нашу думку, необхідно:

  1. Здійснити потужну інформаційну кампанію з просування ідей відкритого урядування, зокрема, роз’яснення суспільству переваг відкритого доступу до публічної інформації, а також навчання громадян щодо способів використання цієї інформації, форм їх залучення до процесу прийняття державних рішень, розвитку механізмів електронної демократії.
  2. Імплементувати у вітчизняну практику кращий досвід реалізації концепції відкритого урядування зарубіжних країн: зокрема запровадити моніторинг пропозицій і коментарів громадян до законів і законопроектів з метою підготовки для парламенту нових законодавчих ініціатив, що представляють громадський інтерес; запровадити систему електронного голосування; створити інтегровану інформаційно-аналітичну систему “Прозорий бюджет”; забезпечити відкритість та прозорість здійснення публічних закупівель тощо.
  3. Створити систему навчальних курсів і відкрити нові спеціалізації в закладах професійного навчання державних службовців щодо навчання інноваційним моделям інформаційної взаємодії органів державної влади і громадськості, оволодіння державними службовцями новими управлінськими технологіями і механізмами інформаційного спілкування з інститутами громадянського суспільства і громадянами.
     

Список використаних джерел

  1. Громадянське суспільство України: сучасний стан і перспективи впровадження європейських стандартів взаємодії з державою : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (12 груд-ня 2013 р., м. Київ) / упоряд. В. М. Яблонський, О. А. Корнієвський, П. Ф. Вознюк; за заг. ред. О. А. Корнієвського. – К. : НІСД, 2014. – 192 с. – (Сер. « Громадянське суспільство», вип. 1).
  2. Кандауров С. Прозорість та відкритість влади як запорука демократичного управління [Електронний ресурс] / С. Кандауров. – Режим доступу : http://elearn.univector.net/file.php/14/Material.html.
  3. Манжола П. Г. Взаємодія влади та громадян: практика легітимації інститутів влади у новітній історії України / П. Г. Манжола // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1. – C. 58–64.
  4. Открытое государство // Материал из Википедии – свободной энциклопедии // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.-wikipedia.org.
  5. Про Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020” [Електронний ресурс] : Указ Президента  України № 5/2015 від 12.01.2015 р. – Режим доступу :  http://www.president.gov.ua/documents/52015-18245.
  6. Смирнов В. «Система открытого управления» Джека Стека или как избежать банкротства в условиях экономического кризиса? / В. Смирнов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.toppersonal.ru/issue.html?1943
  7. Сибіга І. Форми та методи впливу неурядових організацій на прийняття державно-владних рішень / І. Сибіга // Вісник НАДУ при Президентові України. – 2012. – С. 242–249.