пʼятницю, 27 січня 2012 р.

Передвиборна програма В.Путіна (2012р.) та ризики для України

ГАВРІЛОВА НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА
Кандидат філософських наук, доцент

В зв’язку з розпадом біполярного світу спостерігається спроба повернути лідерство та геополітичне домінування з боку таких держав як Росія та США. І тут показовим є той факт, що практично одночасно з’являються два схожих програмних документи: статті В.Путіна „Росія зосереджується – виклики, на котрі ми повинні відповісти” (16 січня 2012р.) та „Росія: національне питання” (23 січня 2012р.), котрі заявлені як частина його передвиборної програми на президентських виборах 2012р. та звернення президента США Барака Обами до конгресу „Про становище в країні” (24 січня 2012р.). В цих двох доволі подібних документах чітко прослідковується спільна ідейна канва – звернення до глобальних проблем людства таких як: міграція, освіта, інновацій при одночасному акцентуванні на перевагах своєї власної країни, так для Росії таким пріоритетом у розвитку є етно-національне питання та створення моди на імперію, тобто інтелектуально-ідейна складова, а для США навпаки наголос робиться на розвитку економіки, енергетики та технологій.

Безсумнівно враховуючи факт спільного історичного минулого, сусідство та партнерство України та Росії ми повинні чітко розуміти роль Росії в світі та в регіоні, бачити як позитивні так і негативні моменти для нашої держави в заявах її політичних лідерів, котрих не задовольняє можливість перетворення Росії на третьосортну регіональну державу. Звичайно, така позиція є далеко не новою. Адже, Росія позиціонує себе в світовому геополітичному просторі як сильна, могутня та велика держава, що нарощує власний державницько-управлінський потенціал, а поруч з цим прагне нав’язати своє бачення стратегій розвитку усім сусіднім державам, включаючи і Україну. Одною з причин проблем сьогоднішніх пострадянських держав В.Путін вбачає в розпаді СРСР, котрий у передвиборчих статтях іменується Батьківщиною, а це зайвий раз підтверджує сприйняття Росії її політичними діячами як своєрідного центру тяжіння для країн колишнього СРСР.

В зв’язку з цим означимо ряд ключових моментів передвиборної програми В.Путіна, що мають відношення до України.

В. Путін у своїй передвиборній програмі наголошує на збереженні російської культурної домінанти, носіями якої, за висловлюванням автора, є не лише етнічні росіяни, але й усі носії такої ідентичності не залежно від національності. Тобто, для етнічних українців, які за своїми переконаннями симпатизують політиці Російської Федерації та всіляко підтримують, пропагують й поширюють проросійські ідеї в Україні (ідеї введення російської мови як державної; розгляд історії України та Росії в їх безпосередній єдності; прагнення до створення будь-яких форм політичної, економічної чи культурної співпраці тощо) подібне виступає додатковим закликом до єднання, до створення єдиного цивілізаційного простору, що ймовірно негативно позначиться на національних інтересах України, на можливій загрозі власне самобутній українській ідентичності.

Другим важливим моментом у передвиборчій статті В.Путіна є розгляд понять „віра” та „етнічна приналежність” як синонімічних та корелятивних. Тобто, мова йде лише про те, що, в першу чергу, росіянин – це православна людина, і відчувається певне ігнорування послідовників такої потужної та динамічної релігії як іслам (що є традиційним для Татарстану, Башкортостану, Кавказу), не говорячи уже про послідовників буддизму чи нових релігійних рухів. Хоча в подальшому тексті ми віднаходимо згадування про єдність ціннісних орієнтирів православ’я, ісламу, буддизму та іудаїзму при збереженні акценту на ролі традиційних релігій. Така позиція, на нашу думку, є небезпечною з огляду на наступні моменти: по-перше, подібні твердження є сигналом до заперечення релігійної свободи як цінності демократичного суспільства; по-друге, часті візити Патріарха РПЦ Кирила в Україну та розгляд нашої держави як складової єдиного спільного з РФ духовного простору (ідеї „Руського миру”) сприяють агресивному позиціонуванню православ’я як єдиноістинної релігії при заперечені інших існуючих релігій. Враховуючи той факт, що Україна – це поліконфесійна країна, в подальшому така позиція може призвести до розгортання міжконфесійних та міжрелігійних протистоянь.

Іншим суттєвим моментом є міграційна політика Росії та бачення протидії їй в інтеграції пострадянського простору. Тобто, мова йде про уніфікацію, єдність сусідніх з Росією держав при її політичному домінуванні. В цьому ключі, актуалізується питання наскільки даний підхід суперечить/ не суперечить національним інтересам України. Ідеї-пропозиції В.Путіна щодо введення для мігрантів екзамену з російської мови, літератури та історії Росії не може не викликати захоплення як стратегічні кроки для поширення та реалізації амбітних планів звеличення Росії. В додаток зазначимо, що подібного розуміння значення державної мови та літератури, власної концепції історії для розвитку України беззаперечно не вистарчає нашим державним чиновникам.

Резюмуємо, що питання поєднання етнічного та національного, етнічного та політичного, етнічного та релігійного є надто актуальними і для розвитку Української держави сьогодні, яка в силу історичних обставин є межовою, транзитною державою. Проте, Україна ніяк не визначиться в своїх зовнішньополітичних орієнтаціях, при цьому навіть не розглядаючи можливий варіант розвитку – культивування своєї власної самобутності та самодостатності, приклад якого нам яскраво демонструє Росія.

понеділок, 23 січня 2012 р.

СВІТ ПЕРЕД КАРДИНАЛЬНИМИ ЗМІНАМИ: МІСЦЕ МОЛОДІ В НОВІЙ ПОЛІТИЧНІЙ КУЛЬТУРІ СВІТУ

Професор, доктор політичних наук
Завідуючий кафедрою політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
Голова Національного комітету Платформи «Діалог Євразії».
С.О.Телешун
Межа між добром і злом, особливо в умовах кардинальних суспільних змін, стає дедалі тоншою і не завжди зрозумілою для більшості населення. Чергові інформаційні цикли розвитку людства створюють нові суспільно-політичні, соціально-економічні та гуманітарні виклики, які вимагають кардинальних змін у соціальній структурі суспільства і адекватного реагування на них з боку національних еліт.
Як відомо формула соціально-економічних змін полягає у чергуванні фаз – фази піднесення і фази криз, при яких відбувається руйнування усталених форм людського співіснування. Соціальні конфлікти стають фундаментом утворення нових форм суспільної поведінки найбільш активних соціальних груп населення. Насамперед мова йде про соціокультурне та інформаційне середовище молоді.
Каталізатором структурних змін у перше десятиліття ХХІ ст. стали кризові явища, що охопили у тій чи іншій мірі більшість країн світу. Їх поява свідчила про крах масової культури «неконтрольованого споживання і швидких грошей». Хибна монетарна політика, нерозумі банківські ризики, безвідповідальність управлінського менеджменту і соціальна стагнація породила таке явище, як віртуальна економіка, яка в свою чергу сформувала покоління нових соціальних акторів, яких можна назвати «безвідповідальними споживачами». За цих умов рецидиви або друга хвиля кризи можуть спровокувати не тільки економічну катастрофу в окремих регіонах світу, а й насамперед кардинально змінити соціальну інфраструктуру і суспільні відносини у найбільш розвинутих країнах світу.
Неефективність існуючих суспільно-політичних, соціально-економічних і міжнародних інституцій, деградація офіційної моралі і традиційних ідеологій, виникнення нових політичних течій і масових субкультур, економічні кризи, обмеженість ресурсів - провокують системні громадянські конфлікти, у вигляді контрольованого хаосу, де традиційно основною рушійною силою є молоде покоління. Масові протести, особливо з боку молоді виникають тоді, коли в них, можуть бути зацікавлені реальні політичні, релігійні, етнічні сили та групи впливу, або ж за умов соціально – духовної нереалізованості активної частини населення (при достатньому освітньому рівні) - у існуючій системі суспільних відносин. Молоде покоління європейців, і не тільки євпропейців, стикається з радикальною зміною гуманітарних пріоритетів. Відбувається процес переформатування «консенсусного поля», яке визначало основні пріоритети і мотивації різних соціальних, етнічних, релігійних груп, щодо бажання жити разом у суспільстві і дотримуватись спільно визнаних правил проживання на конкретній території, поважаючи її закони, звичаї і традиції. За цих обставин, цілком логічно, втрачаються традиційні суспільні зв’язки і комунікації між державними, громадськими, політичними інституціями. Вивільнена ж агресія спрямовується на формування нових субкультур та нелегітимних груп тиску, які намагаються інтегруватися у політико-економічний простір сучасного світу через негативні і позитивні канали комунікацій: транснаціональну корупцію, злочинність, тероризм, наркотрафік, моду, мистецтво, нові технології тощо. Варто ще раз зазначити, що дати однозначну оцінку багатьом новим явища, які можуть стати базовими у новій політичні і гуманітарній культурі – поки достатньо важко.
Проте молоде покоління більш чутливо реагує на зміну суспільних відносин і виникнення нових культурних тенденцій. На відміну від космополітичного полікультуризму, в умовах кризи і домінування нових інформаційних технологій, виникають осередки «нових нігілістів еклектиків», що намагаються знайти своє місце у системі традиційних відносин сталих демократичних суспільств або так званих транзитивних суспільств перехідного типу. Насамперед мова йде про «культурні революції» у Старій Європі, Китаї, США, середнього Сходу тощо. Проте в багатьох випадках методи так званої «соціальної реабілітації» сучасної молодої людини викликають багато запитань.
Сучасний стан речей можна охарактеризувати, як втома суспільства від «традиційної політ коректності», яка не змогла відповісти на глобальні виклики, щодо співіснування різних культур в сучасних умовах. Молоді активні громадяни втратили можливість легально відстоювати свої погляди і вирішувати актуальні проблеми сучасності, в окремих випадках скочуючись на шлях свідомого чи не свідомого екстремізму.
Натомість європейська політична еліта не змогла швидко відреагувати на суспільні загрози і запропонувати нову стратегію «домінуючого соціокультуризму», яка б забезпечила відносно стійкий баланс між інтересами: національних держав, як станового хребта соціального порядку; інтересами громадянина, як платника податків та ключового носія культурних і демократичних традицій громадянського суспільства, а також інтересами представників нових етнічних культур і звичаїв. Насамперед мова йде про те, що зручний стан мультикультуризму в умовах демографічної кризи і економічних негараздів провокує до виникнення стихійної хвилі анти міграційних процесів та міжетнічних конфліктів, що в цілому дискредитує демократичні інститути і цінності. Ми можемо говорити про те, що у середовищі молодого покоління формується думка про «чужа Європу», як для більшості корінного населення так і новоприбулих, але їх трактування цієї тези є протилежним один до одного.
Крім того, світ поступово опиняється в «посткомп’ютерній ері», коли наша персональна інформація стає все більш публічною і контрольованою, а громадяни можуть стати об’єктом масових маніпуляцій через систему «контекстного інтелекту» з боку третьої сторони. Все це разом формує пул системних загроз, особливо для молодого покоління, яке буде формувати наступну політику співіснування. Адекватна ж інтелектуальна реакція з боку національних еліт на виклики сьогодення, зможе запобігти соціальним катаклізмам і не втратити молоде покоління, як для власних держав так і для Європи і всього світу. Мова насамперед йде про загрози: соціально-економічного характеру для молоді.
- Дорогі кредити для навчання і житла;
- Нестійкі ціни на продукти харчування;
- Нестабільність світових валют;
- Недостатній рівень професійної і освітньої підготовки;
- Не конкурентність на ринку праці;
- Недостатній доступ до правових і владних механізмів впливу на прийняття суспільно значущих рішень;
- Залучення до актів міжнародного тероризму, транснаціональної злочинності і корупції;
- Пандемії, інфекційні захворювання;
- Наркоманія та різні види технологічних залежностей;
- Втрата сімейних цінностей та гуманітарний нігілізм .
Все це та багато іншого вимагає від суспільства ясного бачення проблем і відкритої розмови про них насамперед сере тих від кого залежить наше майбутнє. Моральний виклик перед різними поколіннями, етнічними групами, конфесіями, політиками, бізнесом полягає у тому щоби бути соціально відповідальними за власні вчинки і узгоджувати власні інтереси з суспільною правдою, яка не повинна стати заручницею політичної чи економічної доцільності. Тільки тоді наш соціальний, історичний і приватний досвід може бути корисний у формуванні нових культурних засад і традицій, а національні і державні амбіції будуть свідчити про освітній, моральний рівень і авторитет наших народів.

понеділок, 16 січня 2012 р.

«Старая песня о главном»: оригинальное содержание интервью для сайта «Обозреватель» от 11.01.2012 г.

Профессор, доктор политических наук Сергей Телешун


Разговоры о возвращении известных субъектов политики в активную политическую деятельность сопряжены не только с их желаниями но и потребностями общества и общественного развития. Последние веянья в этом вопросе как нам кажется более связаны с технологиями информационного характера способствующие возрастанию градуса конкурентной борьбы на политико-информационном поле Украины.

Обывателей меньше всего интересует какая персона будет возвращена в активную политическую жизнь из небытия, главное от политика ожидают функциональности и эффективности в реализации своих идеологических программ.

Зачастую собственное политическое эго и амбиции не совпадают с электоральными интересами граждан. Умение связывать собственную политическую волю с интересами и ожиданиями большинства граждан является показателем перспективности того или иного политического деятеля.

По нашим подсчетам на сегодняшний день в современную политику готовы возвратиться 80 чел. из первого и второго эшелона предыдущей власти: экс-президенты, экс-главы парламента, экс-премьеры, экс-министры, экс-министры, экс-главы администраций и т.д. Интересы возвращения этих людей в действующую политику имеют разные мотивы, но базис один дореализовать или защитить собственный политико-экономический потенциал в историческом контексте.

Информационные выбросы о таких известных политиках как, Л.Кучма, В.Ющенко, а так же Л.Кравчук, могут свидетельствовать о том, что их личности и их имидж будет использоваться в конкурентной борьбе между различными группами влияния и иметь информационно-технологические характеристики. Их политическое будущее в значительной мере зависит не только от их прошлого но и от их интересов, ситуативных партнеров из ключевых групп влияния, которые определяют на сегодняшний день политическое лицо современной Украины.

Попадание в систему власти могло бы обеспечить не только им но и действующим политикам Ю.Тимошенко, В.Литвину, В.Януковичу, Н.Азарову и другим реализацию как личностно-властных амбиций, так и защиту корпоративных, идеологических, и приватных интересов.

Желающих реализовать свои политические и экономические амбиции в Украине на сегодняшний день насчитывается около 5 тыс. чел. способных сконцентрировать, хотя и частично организационные, финансовые, интеллектуальные и информационные ресурсы для достижения власти с целью получения властных полномочий.

Вместе с тем политических субъектов, способных эффективно использовать все имеющиеся ресурсы, можно сосчитать на пальцах одной руки. Кроме того, нельзя говорить о том, что в Украине уже присутствуют субъекты политики способные стать доминирующими лидерами общественного мнения, которые смогли бы получить властные полномочия легитимным порядком не прибегая к системным фальсификациям и манипуляциям.

Если эти возможности у В.Ющенко, Л.Кравчука, Л.Кучмы и других?.Частично да, но они не являются на сегодняшний день лидерами идеологической и интеллектуальной борьбы в сфере политики, а значит и не определяют политическую моду в обществе. Они могут быть только частью технологического проекта, способного реализовать как собственные интересы, так и интересы их политических и бизнес партнеров.

Следует вспомнить так же о таких политиках влияния, как В.Медведчук, А.Волков, А.Кинах и другие для которых перспектива будущей политической карьеры сопряжена с рядом рисков.

Вопрос для большинства политиков лишь в одном: готовы ли они ощутить потребности общества и сформировать собственные интеллектуальные продукты, способные заинтересовать не менее 20% украинского общества. Перефразируя известного британского политика 20 века У. Черчилля, можно сказать, что настоящей политикой занимаются мужчины, которым за 70 лет так как их меньше «беспокоят» женщины, а во-вторых, не надо копить капитал чтобы доказать свою состоятельность другим. В этом возрасте по его мнению можно сосредоточиться на собственной гармонии и стратегии развития общества.

Еще раз мы говорим о том, что возвращение многих политиков во власть это прежде всего возрождение их корпоративного статуса, реализации корпоративных интересов, а так же создания политико-идеологической и юридической подушки безопасности способной сохранить их исторические и материальные перспективы.
Мы так же говорим и о социально-ответственной власти в системе общественного развития способной быть интеллектуально конкурентной.

К сожалению и власть и оппозиция связаны одной политической и бизнесовой историей, а так же подвержены общим стереотипам и страхам. Они достаточно далеки от значительной части граждан, которые их не слышат. Попытки вернуть их внимание через информационные манипуляции на сегодняшний день мало эффективны.

То, что политики заявляют о моральности вызывает больше удивление, чем доверие. Если бы политики читали Н.Макиавелли, или же нашего соотечественника Н.Бердяева, то знали, что политики говорит о моральности, когда – либо им очень плохо, либо они хотят воспользоваться этой самой моральностью в собственных целях. Эти разговоры несут более технологическую чем содержательную нагрузку, которая изменила бы природу и принципы деятельности отечественного политического бомонда. Моральность же определяется поступками политика, его окружением и ответственностью перед теме кто поддерживает его, а так же теми кто находится к нему в оппозиции.

Моральность по нашему мнению формируется по принципу: не делай как я сказал, а делай как я делаю. Тогда можно говорить о лидерстве, провайдерстве и моральности в отечественной политике.

В заключении хотел бы порекомендовать всем желающим, способным преобразить общество и украинскую политику, сконцентрироваться на формировании интеллектуальных продуктов управления способного быть конкурентным и социально значимым и получить результат желательно при жизни этого поколения.

С Новым Годом!!!
Здоровья и счастья Вам

пʼятницю, 13 січня 2012 р.

НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ РЕФОРМЫ ЖИЛИЩНО-КОММУНАЛЬНОГО ХОЗЯЙСТВА В УКРАИНЕ

О.Сатов,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України


Проблемы в системе ЖКХ достигли той грани, когда от любой власти требуется срочное принятие радикальных решений и выделение необходимых средств на модернизацию, поскольку любое промедление может привести к техногенной катастрофе. Подтверждением катастрофического состояния отечественного ЖКХ стало принятие Кабинетом Министров Украины решения о выделении в 2012 году шести миллиардов гривен на установку узлов учета тепловой энергии в подвалах многоквартирных домов, из которых три миллиарда триста миллионов гривен выделят на закупку счетчиков, а остальные деньги потратят на их установку.
Бесспорно, это данное решение является радикальным прежде всего потому, что такая сумма выделяется впервые за время независимости Украины. Но это не единственная положительная сторона, немаловажным является также то, что применение узлов учета поставляемых услуг по отоплению сделает невозможными спекуляции предприятий теплокомунэнерго, некоторые из которых в стоимость поставляемых услуг вкладывают до 90% якобы убытков, понесенных из-за изношенности магистральных трубопроводов. По оценкам экспертов изношенность сетей доходит в некоторых теплогенерирующих хозяйствах до 80%, но это дает 20 – 30% потерь, а не 90% (60% убытков составляют порядка 20-25% в общей цене услуг). Соответственно, эти 20-25% не существующих убытков в общей цене предоставляемых услуг и являются тем теневым механизмом, который, к сожалению, не единственный в данном секторе.
Вместе с тем, с точки зрения эффективности принятой программы, вышеуказанное решение Кабинета Министров Украины требует серьезной доработки.
Во-первых, применяемые узлы учета тепловой энергии должны считать не объем проходящей жидкости, которая не учитывает ее температуру, а гигакалории, которые высчитываются из показателей температуры и объема проходящей жидкости. Это сделает невозможными манипуляции с температурными параметрами поставляемой жидкости.
Во-вторых, применение общедомовых узлов учета не стимулирует конечного потребителя на экономию тепла, потому что его ежемесячная сумма за оказанную услугу будет зависеть не только от него, но и от всех жильцов данного дома. А небольшое изменение в сторону не общедомовых, а индивидуальных узлов учета тепла приведет к тому, что каждый потребитель будет напрямую заинтересован в экономии за счет установки энергосберегающих окон и утепления стен, что даст намного больший эффект, потому что 90% всех старых построек имеют потери тепла через стены, окна и крыши (на уровне 60 %). Именно эти цифры стали основополагающими для Кабинета Министров Украины при принятии программы по утеплению всех старых построек. Однако отсутствие должного финансирования, по сути, заморозило реализацию данной инициативы.
В-третьих, при применении общедомовых узлов учета тепла выделенные деньги будут расходоваться на каждого жителя многоквартирного дома, а при применении индивидуальных узлов учета тепла большая часть жильцов (примерно 60%) установит оборудование за собственный счет, а выделенные деньги можно направить в виде дополнительной субсидии оставшейся части жильцов, которые не имеют такой финансовой возможности.
В-четвертых, переход на индивидуальные узлы учета вызовет массовый интерес к энергосберегающим технологиям, что позволит организовать утепление не отдельных квартир, а всего многоквартирного дома.
В-пятых, снижение затрат на отопление даст возможность сократить размеры выплаты субсидий. Кроме того, снижение потребляемого энергоресурса теплогенерирующими станциями на 60-70% сделает Украину менее энергозависимой.